Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.
На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»
Все закінчилося добре...Хуха-Моховинка побудувала затишний будиночок під сосною .І почала в ньому жити.Ось сниться їй сон.Прокидається Хуха від,якогось шуму!Прокидаеться Хуха від якогось шуму!Вийшла з хатинки бачить стоїть дроворуб і зрізає сосну.Перелякалася!Побігла до до господара лісу.А він собі спить.Не могла розбудити його Моховинка!Ак не будила.Всерівно спить без задніх ніг!Виходить на вулицю.И бачить кажана,а він и Моховинці ,и каже:-Чого,ти продош по ночі?!-Да,от сосну рублять над мої же будиночок!-відпоовіла Хуха-Моховинка.-Нічого,сідай підвезу!-каже Кажан.-Мій друже,а куди?-спитала Моховинка!-Вранці побачиш,-відповів кажан.Кажанчик взяв листочок,и наклав туди моху,щоб Хуха почувалась немов дома.Хуха-Моховинка лягла туди.И вони відправилися у ночну подорож! Прокинулась Моховинка.І бачить нема кажана,і спить на галявинці,на тому ж самому листочку,що лягла.Бачить гарні лука,а в долині замок.Пішла туди наша Хуха-Моховинка.Сторожі одраз її пустили!І всі слуги та сам король були ради цьому. Пройшло кілька місяців!Хуха-Моховинка почувалась себе добре,але їй дуже кортілося до дому,в ліс.Ось в королевстві вже ніч.Хуха лягла спати.И раптом...Вона прокинулась,и це все був просто сон! Хуха-Моховинка дуже зраділа,що вона дома! Ось и ще одна история про Хуху-Моховинку!Ваша Лізусік! Если Вы отметите любое решение как "Лучшее", то к Вам вернётся 25% потраченных пунктов на это Задание.
Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.
На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»