Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
Андрі́й Я́кович Чайко́вський гербу Сас (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.
На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.
Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
Андрі́й Я́кович Чайко́вський гербу Сас (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.
На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.