ответ: Існувала чи насправді Маруся Чурай або це лише збірний образ, створений народною фантазією й зафіксований у роботах учених, у добутках письменників? На мою думку, відповісти на це питання поки що неможливо. Поки не будуть знайдені відповідні документи, усе, що стосується Марусі Чурай, граничить із легендою. Яким же представляється образ Марусі Чурай у моїй уяві? Я думаю, що це була дівчина із чарівною зовнішністю, теперішня красуня: невелика ростом, струнка, як струна, у тонкій білій вишитій сорочці, із привітним вираженням ласкавого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очами під тонкими бровами й густими віямиГолову дівчини покривали розкішні, чорні, як смола, волосся, заплетені в густу косу до коліна. З такою чарівною зовнішністю, життєрадісним характером і вмінням складати вірші, які до того ж, добре співала, дівчина подобалася багатьом хлопцям. Мені дуже жаль, що не зложилося особисте життя Марусі. Скільки б ще було написано нею пісень! Можливо, не сумної, сповненої туги за невірною любов’ю, а світлих, веселих. Щастя в її житті було мало, але про нього дівчина згадує з теплотою:Не до сльози щастюСерцю легше буде,Хто щасливий була хоч година, -Повік не забудетьсяЯ думаю, що Маруся Чурай складала пісн ігаючи разнообразнейшие події в житті. Напевно, багато пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, живуть у народі як безіменні фольклорні добутки. Я вірю, що найдуться ще дослідники творчості легендарної Марусі Чурай і ми довідаємося багато нового й цікавого про народну поетесу. Образ народної поетеси Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох художників: О. Шаховского, Л. Боровиковского, С. Руданского, В. Самійленко. Буковинська письменниця О. Кобилянская поклала сюжет Марусиной пісні “Ой, не ходи, Григорій…” в основу повести “У неділю рано зілля копала…”. Але найкращим добутком, на мою думку, є роман у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко, що поетеса писала в роки змушеного мовчання. В основу роману Ліна Костенко, як і Ольга Кобилянская, поклала відому чи ледве не кожному українцеві пісню “Ой, не ходи, Григорій…”. Поетесі вдалося створити не просто психологічно можливий портрет Марусі Чурай, а й показати героїню дієприкметникової до важливих подій періоду боротьби нашого народу за незалежністьЛіна Костенко уміло розкрила тему нелегкої, але разом з тим високої місії художника і його слова в житті окремої людини й долі цілого народу. Центральне місце в романі займає любов. Небо й земля, поезія й проза, щиросердечний порив і практичний розрахунок – це проблеми, які піднімаються автором роману у віршах. Висока любов піднімає Марусю над спокусою життєвої влаштованості, над людською поголоскою, властиво, робить її поетом. Шляхетно волелюбний стан Чураивни Ліна Костенко протиставляє канцелярско бюрократичній машині, що намагалася вичавити з людини все горде, підкорити його поводження приписанням, дуже далеким від народної моралі. Саме в піснях розкривалася душа Марусі. Їх ми сприймаємо як символ народного генія, хоча улюблений говорить дівчині так: “Запам’ятай: любов – любов’ю, а життя – життям”. Це не просто слова Григорія, а прояв соціальної психології. Зовсім по-іншому ставиться до проблеми художника Богдан Хмельницький: “Таку співачку покарати на горло, – і це ж пісню задушить!” Гетьманові не байдужне й “одне життя”, адже це – знамените минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це – пісні Марусі, які не тільки звучали вчора, звучать сьогодні.
"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.
А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні".
Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.
Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.
Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.
ответ: Існувала чи насправді Маруся Чурай або це лише збірний образ, створений народною фантазією й зафіксований у роботах учених, у добутках письменників? На мою думку, відповісти на це питання поки що неможливо. Поки не будуть знайдені відповідні документи, усе, що стосується Марусі Чурай, граничить із легендою. Яким же представляється образ Марусі Чурай у моїй уяві? Я думаю, що це була дівчина із чарівною зовнішністю, теперішня красуня: невелика ростом, струнка, як струна, у тонкій білій вишитій сорочці, із привітним вираженням ласкавого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очами під тонкими бровами й густими віямиГолову дівчини покривали розкішні, чорні, як смола, волосся, заплетені в густу косу до коліна. З такою чарівною зовнішністю, життєрадісним характером і вмінням складати вірші, які до того ж, добре співала, дівчина подобалася багатьом хлопцям. Мені дуже жаль, що не зложилося особисте життя Марусі. Скільки б ще було написано нею пісень! Можливо, не сумної, сповненої туги за невірною любов’ю, а світлих, веселих. Щастя в її житті було мало, але про нього дівчина згадує з теплотою:Не до сльози щастюСерцю легше буде,Хто щасливий була хоч година, -Повік не забудетьсяЯ думаю, що Маруся Чурай складала пісн ігаючи разнообразнейшие події в житті. Напевно, багато пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, живуть у народі як безіменні фольклорні добутки. Я вірю, що найдуться ще дослідники творчості легендарної Марусі Чурай і ми довідаємося багато нового й цікавого про народну поетесу. Образ народної поетеси Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох художників: О. Шаховского, Л. Боровиковского, С. Руданского, В. Самійленко. Буковинська письменниця О. Кобилянская поклала сюжет Марусиной пісні “Ой, не ходи, Григорій…” в основу повести “У неділю рано зілля копала…”. Але найкращим добутком, на мою думку, є роман у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко, що поетеса писала в роки змушеного мовчання. В основу роману Ліна Костенко, як і Ольга Кобилянская, поклала відому чи ледве не кожному українцеві пісню “Ой, не ходи, Григорій…”. Поетесі вдалося створити не просто психологічно можливий портрет Марусі Чурай, а й показати героїню дієприкметникової до важливих подій періоду боротьби нашого народу за незалежністьЛіна Костенко уміло розкрила тему нелегкої, але разом з тим високої місії художника і його слова в житті окремої людини й долі цілого народу. Центральне місце в романі займає любов. Небо й земля, поезія й проза, щиросердечний порив і практичний розрахунок – це проблеми, які піднімаються автором роману у віршах. Висока любов піднімає Марусю над спокусою життєвої влаштованості, над людською поголоскою, властиво, робить її поетом. Шляхетно волелюбний стан Чураивни Ліна Костенко протиставляє канцелярско бюрократичній машині, що намагалася вичавити з людини все горде, підкорити його поводження приписанням, дуже далеким від народної моралі. Саме в піснях розкривалася душа Марусі. Їх ми сприймаємо як символ народного генія, хоча улюблений говорить дівчині так: “Запам’ятай: любов – любов’ю, а життя – життям”. Це не просто слова Григорія, а прояв соціальної психології. Зовсім по-іншому ставиться до проблеми художника Богдан Хмельницький: “Таку співачку покарати на горло, – і це ж пісню задушить!” Гетьманові не байдужне й “одне життя”, адже це – знамените минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це – пісні Марусі, які не тільки звучали вчора, звучать сьогодні.
Відповідь:
"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.
А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні".
Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.
Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.
Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.
Пояснення: