Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».
Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.
Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».
В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.
З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.
Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему, дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка. Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі, у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай, зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі», співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу, утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм свого часу).
Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».
Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.
Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».
В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.
З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.