Під час опису нелюдських умов праці селянина В. Стефаник у творі «Камінний хрест»… А згадує про кам’янистий горб;
Б порівнює його тяжку працю з працею коня;
В зображує, як Іван Дідух ставить хрест;
Г розповідає про десять років служби Івана Дідуха у війську.
Степан Руданський захоплювався народним гумором, дотепністю і влучністю анекдотів. Поет виробив власний стиль комічного зображення типових явищ життя. Гумор для нього був не самоціллю, а засобом викриття людських вад. Він сміється голосно й дотепно, картає багатих за жадібність, зажерливість, зманіженість, а чиновників за крутійство, чванливість, хабарництво. Збірний образ позитивного героя співомовок — це селянин-бідак, наймит, чумак, заробітчанин, запорожець. Він не дуже переймається своєю бідністю, впевнений у своїй правоті, ганьбить неправду. Головне і останнє слово завжди залишається за цим героєм, а сутичка між представниками протилежних соціальних верств закінчується його перемогою.
Своїми співомовками Руданський доводив, що усна народна творчість — це не тільки тужливі чи задушевні пісні. Українці завжди вміли повеселитися, покепкувати з себе та інших. Народні кобзарі, подібно до Шевченкового Перебенді, співали і веселих пісень. Саме їх з особливим задоволенням записував Руданський.
Гуморески, співомовки, байки Руданського захоплювали своєю оригінальністю не тільки простих людей. Іван Франко у своєму дослідженні творчості Степана Руданського відзначав майстерність письменника, який у коротких формах творів зумів передати і красу народної мови, і глибокий філософський підтекст невеличких картин.
І справді, у цих окремих замальовках Руданський подає яскраві епізоди, в яких відображено настрої селянства, висміяно панів і чиновників, розкрито лицемірство, самодурство поміщиків.
Деякий час У. Кравченко працює вчителькою в родині одного поміщика в селі Руденки на Львівщині, потім учителює два роки в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині, де одружується з місцевим учителем, а з 1888 по 1920 рік з невеликими перервами викладає в школі села Сільці на Дрогобиччині.
Незважаючи на нелегке мандрівне життя, молода вчителька багато й плідна працювала в літературі. Після виходу першої збірки "Prima vera" поетеса здобула популярність серед читачів. Вихід у світ її книжки став помітною подією в тогочасному літературному житті. Адже це була перша а Галичині збірна поезій, написана жінкою-українкою, що мовби заявила про рівність жінок у правах з чоловіками.
Творчість У. Кравченко пройнята щирою людяністю і співчуттям до гноблених і скривджених. У кращих своїх віршах поетеса підкреслює, що кривди й горе переповнили чашу терпіння народного: не за горами час, коли трудящі виступлять проти одвічних своїх визискувачів. Не раз вона звертається до теми призначення поезії і місця поета в суспільному житті, з тонким ліризмом малює красу рідної природи, інтимні почуття.
Близько двадцяти п'яти років У. Кравченко виступала з творами для дітей у журналі "Дзвінок" (1890–1914). її поезії для дітей та юнацтва, позначені ідеями гуманізму, виховували пошану до людей праці, любов до рідної природи. Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до науки й освіти.
У поетичний доробок для дітей і юнацтва ввійшло кілька збірок У. Кравченко – "Проліски" (1921), "В дорогу" (1921), "Лебедина пісня" (1924), "Шелести нам, барвіночку" (1932).Мені справді подабаються твори цієї дивовижної жінки!