У героїчній поемі «Слово про похід Ігорів» зображено події в період сварок між князівствами Русі, описано бойові походи. Ці походи князів були як переможні, так такі, що принесли «…стогін великий», коли «розтялися тяжкі прокльони по Землі Руській». Але незважаючи на опис суму, тривоги, плачу в поемі, яким же світлим промінчиком ній виглядає образ Ярославни ! Ярославна – дружина Ігоря, який відправився в похід проти половців, але не здобув ні слави, ні перемоги, лиш загубив своє військо і потрапив у полон. Образ Ярославни сповнений тонкого ліризму, душевності, теплоти. Вона як «чайка-жалібниця стогне», тужить за коханим чоловіком. Ладна за ним полетіти «зозулею по Дунаю», щоб умочити «бобровий рукав у Каялі-ріці», обмити «князеві криваві рани». Тужить Ярославна не лише тому, що її чоловік потрапив у полон, але й оплакує загиблих руських воїнів. У своєму безсиллі просить вона до у сил природи: вітру, сонця, Дніпра. Дорікає вітрові за те, що несе він « ворожі стріли на крилах своїх легких" проти руських воїнів, за те, що розвіяв він її радість «…по ковилі срібній ». Просить у Дніпра: «Принеси ж ти, господарю, до мене мого милого». Звинувачує сонце в тому, що воно «простерло гаряче своє проміння на воїнів», «Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило». І до сьогодні образ Ярославни – один із найяскравіших жіночих образів в літературі, який вже давно став символом патріотизму, внутрішньої краси, вірності і кохання.
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.
Відповідь:
У героїчній поемі «Слово про похід Ігорів» зображено події в період сварок між князівствами Русі, описано бойові походи. Ці походи князів були як переможні, так такі, що принесли «…стогін великий», коли «розтялися тяжкі прокльони по Землі Руській». Але незважаючи на опис суму, тривоги, плачу в поемі, яким же світлим промінчиком ній виглядає образ Ярославни ! Ярославна – дружина Ігоря, який відправився в похід проти половців, але не здобув ні слави, ні перемоги, лиш загубив своє військо і потрапив у полон. Образ Ярославни сповнений тонкого ліризму, душевності, теплоти. Вона як «чайка-жалібниця стогне», тужить за коханим чоловіком. Ладна за ним полетіти «зозулею по Дунаю», щоб умочити «бобровий рукав у Каялі-ріці», обмити «князеві криваві рани». Тужить Ярославна не лише тому, що її чоловік потрапив у полон, але й оплакує загиблих руських воїнів. У своєму безсиллі просить вона до у сил природи: вітру, сонця, Дніпра. Дорікає вітрові за те, що несе він « ворожі стріли на крилах своїх легких" проти руських воїнів, за те, що розвіяв він її радість «…по ковилі срібній ». Просить у Дніпра: «Принеси ж ти, господарю, до мене мого милого». Звинувачує сонце в тому, що воно «простерло гаряче своє проміння на воїнів», «Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило». І до сьогодні образ Ярославни – один із найяскравіших жіночих образів в літературі, який вже давно став символом патріотизму, внутрішньої краси, вірності і кохання.
Пояснення:
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.