Утворчості тичини, митця глибоко самобутнього, пристосуванство до тоталітарної системи призвело до втрати поетичного таланту. серед п'ятнадцяти поем п. тичини ішою є поема «сковорода», яка писалась майже впродовж всього життя поета (починаючи з 1923 р. до 50-х років). така увага до постаті сковороди не випадкова, адже мандрівного поета тичина ввансав своїм духовним батьком. проте на відміну від сковороди, який не прийняв від світу ролі «стовпа неотесаного», тичина проміняв свій поетичний дар на портфель чиновника. проте поетична творчість раннього тичини і тичини революційної доби свідчить про величезний талант, який дійшов до нащадків і вражає їх своєю неперевершеністю . перші вірші тичини, датовані 1906-1908 pp., відзначаються недовершеністю форм і змісту. але серед них є маленька перлина — «блакить мою душу овіяла». поетичні твори, що передували першій збірці, відзначалися соціальною тематикою. молодий автор розповідав про злиденне життя як своєї сім'ї, так і всього народу, засуджував імперіалістичну війну. серед перших публікацій є кілька оповідань тичини, які засвідчили обдарування прозаїка, які, на жаль, він пізніше не розвинув. але збірка «сонячні кларнети» явила читачам сформовану творчу особистість. мальовничою, сповненою ніжності й чуйності постає у віршах п. тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. тому вихід у світ першої збірки віршів «сонячні кларнети» (1918 р.) став подією величезної ваги в українській літературі. всі твори збірки сповнені сонячною вірою в життя, людину, в рідний край. збірка мала шалений успіх і вмить прославила автора. і сьогодні вона є одним з унікальних і наймузичніших творінь у світовій поезії, бо поєднала в собі поетичний ліризм із національним та соціальним прозрінням. уже ці перші твори тичини були дуже схвально прийняті критикою. збірка «сонячні кларнети» стала тим явищем в новітній літературі, яке не мало аналогів ні в російській, ні у західноєвропейській літературах. поезія тичини несла в собі музичність особливого типу. вона була не прикрасою, а принципом світобачення. багато поетів і до тичини інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням. особливої вправності у цьому досягли символісти як західноєвропейські (п. верлен, а. рембо), так і російські (а. бєлий, в. брюсов, о. блок) та українські (м. вороний, о. олесь, г. ). тичина ж обрав для звучання своєї поезії кларнети — глибокі та ніжні інструменти, здатні відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику. незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю раннього тичини. поет рано утвердився в думці, що поезія — це синтетичний вид мистецтва. навіть заголовок його першої збірки підкреслював життєрадісний характер творів, вказував, що вони синтезують сонячне тепло й світло з музичними ритмами життя, які єднають людину з природою. у віршах цього періоду можна побачити, як зорові образи чергуються зі слуховими: звук подається «забарвленим», колір — «озвученим». кожна поезія тичини зі збірки «сонячні кларнети» — це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі. у поезії «арфами, », крім музичних образів,, створено неперевершений зоровий образ-символ молодої весни. цей твір перегукується з віршем м. вороного «блакитна панна», проте між цими творами є багато відмінного. у миколи вороного наявний зовнішній опис весни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах»; вона нагадує «блакитну панну». поезія ж тичини прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації: молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги. тичина пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. за вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки. у символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. у творі тичини ніби струни обізвались під вправною рукою музиканта. а потім мелодія полилась у наростаючому темпі: «золотими, голосними обізвалися гаї ».
