Основними образами у вірші «Лист матері» є сам ліричний герой і його мама. Мати і рідний дім для ліричного героя це:
символ дитинства;
легкого життя;
всепрощаючої любові.
На початку твору він запитує свою матір, чи жива вона. Це говорить про те, що син зовсім нечастий гість у рідних краях. Ліричний герой, також як і в дитинстві, шукає у мами захисту та розуміння.
Весь прихований сум своєї душі, переживання, життєві розчарування він виливає у своєму листі і перетворюється з дорослої людини в маленьку беззахисну дитину, якими є всі ми в очах своїх матерів.
Виховання толерантності в людських взаємостосунках, формування менталітету толерантності – найважливіше стратегічне завдання освіти в XXI столітті.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто.
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Встановлення толерантних відносин – важливе завдання сучасного суспільства. І від того, як воно буде вирішене, залежить наше майбутнє. А оскільки все починається з дитинства,то першочерговим завданням школи є здійснення програм виховання, що направлені на формування в учнів доброго ставлення до людей.
Швидке зростання чисельності людей з особливими потребами, а їх сьогодні майже 3 млн на 46 млн. населення, в нашій державі призводить до виникнення низки проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією, зокрема з освітою та подальшим працевлаштуванням. В країні розпочато навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі з метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про захист і розвиток дітей та Національних програм щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з особливостями психофізичного розвитку і їхніх батьків. Воно здійснюється за двома напрямами: перший − інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи, другий – інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Тому особливе місце сьогодні у системі освіти України займає розвиток інтегрованої (інклюзивної) освіти, яка передбачає спільне навчання дітей з особливими потребами разом зі здоровими учнями.
Діти охоче йдуть до школи, вони мріють про великі досягнення та успіхи, хочуть навчитися добре читати, писати, творити добро. Але не всі вони можуть навчатися в школі, не всі можуть сидіти за партами, слухати вчителя, відповідати біля дошки, спілкуватися з товаришами, вирішувати проблеми шкільного життя. Це діти, що мають певні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, емоційно-вольовою сферою та особистісним розвитком.
Чи доводилось вам бачити оченята цих дітей? В них невимовний сум, біль, розпач. Але разом з тим і надія, мрія, бажання ствердитись у житті.
Якою б школа не була – з визначеним статусом чи загальноосвітня – на всіх рівнях вона повинна розвивати індивідуальні можливості учнів, формувати толерантне середовище у колективі, дух вільного та незалежного мислення і випускати в життя людей, здатних застосувати свої знання, людей, які впевнено і компетентно мають ствердитись у життєвому просторі.
Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, із заниженою здатністю до навчання, тобто дітей з особливими потребами. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства, адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.
Дитину потрібно сприймати такою, якою вона є, будь-яка спроба змінити щось в її природі є насильством над нею і в цьому виявляється негуманність педагогічного підходу.
У зв’язку з розвитком у нас в країні інклюзивної освіти, в рамках якої відбувається включення дітей з особливими освітніми потребами і дітей-інвалідів в загальноосвітнє середовище і адаптація в ньому – проблема толерантності набуває особливого значення.
Кожна дитина є особистістю, котра має свої особливості, і саме такий підхід має право на життя. Відтак тільки в інтегрованому середовищі є можливою взаємна толерантність: діти з особливостями розвитку отримують підтримку і реальне прийняття суспільством, що значно збільшує їх здібності та можливості. Здорові однолітки в інтегрованому середовищі з більшим ступенем ймовірності виростуть більш толерантними, з більш адекватною самооцінкою і менш тривожними й агресивними.
Виховання в дусі толерантності в інтегрованому (інклюзивному) середовищі загальноосвітнього закладу має бути спрямованою на протидію впливу, що викликає почуття страху, жалю чи відчуження стосовно до інших.
Лист Матері
Объяснение:
Образ матері у вірші «Лист матері»
Основними образами у вірші «Лист матері» є сам ліричний герой і його мама. Мати і рідний дім для ліричного героя це:
символ дитинства;
легкого життя;
всепрощаючої любові.
На початку твору він запитує свою матір, чи жива вона. Це говорить про те, що син зовсім нечастий гість у рідних краях. Ліричний герой, також як і в дитинстві, шукає у мами захисту та розуміння.
Весь прихований сум своєї душі, переживання, життєві розчарування він виливає у своєму листі і перетворюється з дорослої людини в маленьку беззахисну дитину, якими є всі ми в очах своїх матерів.
Толерантне ставлення людини
Збереже планету від негод,
Розрубає мотлох павутини,
Переріже нитку перешкод.
Толерантне ставлення до всього
Збереже, вряту ,
До вгледіть перемогу,
До витримати все.
Виховання толерантності в людських взаємостосунках, формування менталітету толерантності – найважливіше стратегічне завдання освіти в XXI столітті.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто.
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Встановлення толерантних відносин – важливе завдання сучасного суспільства. І від того, як воно буде вирішене, залежить наше майбутнє. А оскільки все починається з дитинства,то першочерговим завданням школи є здійснення програм виховання, що направлені на формування в учнів доброго ставлення до людей.
Швидке зростання чисельності людей з особливими потребами, а їх сьогодні майже 3 млн на 46 млн. населення, в нашій державі призводить до виникнення низки проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією, зокрема з освітою та подальшим працевлаштуванням. В країні розпочато навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі з метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про захист і розвиток дітей та Національних програм щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з особливостями психофізичного розвитку і їхніх батьків. Воно здійснюється за двома напрямами: перший − інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи, другий – інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Тому особливе місце сьогодні у системі освіти України займає розвиток інтегрованої (інклюзивної) освіти, яка передбачає спільне навчання дітей з особливими потребами разом зі здоровими учнями.
Діти охоче йдуть до школи, вони мріють про великі досягнення та успіхи, хочуть навчитися добре читати, писати, творити добро. Але не всі вони можуть навчатися в школі, не всі можуть сидіти за партами, слухати вчителя, відповідати біля дошки, спілкуватися з товаришами, вирішувати проблеми шкільного життя. Це діти, що мають певні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, емоційно-вольовою сферою та особистісним розвитком.
Чи доводилось вам бачити оченята цих дітей? В них невимовний сум, біль, розпач. Але разом з тим і надія, мрія, бажання ствердитись у житті.
Якою б школа не була – з визначеним статусом чи загальноосвітня – на всіх рівнях вона повинна розвивати індивідуальні можливості учнів, формувати толерантне середовище у колективі, дух вільного та незалежного мислення і випускати в життя людей, здатних застосувати свої знання, людей, які впевнено і компетентно мають ствердитись у життєвому просторі.
Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, із заниженою здатністю до навчання, тобто дітей з особливими потребами. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства, адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.
Дитину потрібно сприймати такою, якою вона є, будь-яка спроба змінити щось в її природі є насильством над нею і в цьому виявляється негуманність педагогічного підходу.
У зв’язку з розвитком у нас в країні інклюзивної освіти, в рамках якої відбувається включення дітей з особливими освітніми потребами і дітей-інвалідів в загальноосвітнє середовище і адаптація в ньому – проблема толерантності набуває особливого значення.
Кожна дитина є особистістю, котра має свої особливості, і саме такий підхід має право на життя. Відтак тільки в інтегрованому середовищі є можливою взаємна толерантність: діти з особливостями розвитку отримують підтримку і реальне прийняття суспільством, що значно збільшує їх здібності та можливості. Здорові однолітки в інтегрованому середовищі з більшим ступенем ймовірності виростуть більш толерантними, з більш адекватною самооцінкою і менш тривожними й агресивними.
Виховання в дусі толерантності в інтегрованому (інклюзивному) середовищі загальноосвітнього закладу має бути спрямованою на протидію впливу, що викликає почуття страху, жалю чи відчуження стосовно до інших.