Настала осінь. Вітер завивав у гіллі безлистих дерев, тріпаючи останнє рване листя. Від холодних дощів розмокла безсила земля. Вона чекала зимового відпочинку, щоб навесні знову прокинутися повною сили. Крізь дощі і осінні тумани на південь відлітали зграї птахів. Вони прощалися тужливими голосами з рідною землею і обіцяли, що через зиму повернуться. Чулися голоси качок, ластівок, журавлів і клекіт лелек. Зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. Попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. Разом з молодими летів старий, немічний птах. Це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. А молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. Їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті. На солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї Європи – тисячи птахів! А можливо й сотні тисяч? У кожній зграї вистачає місця. Ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя. – Ви ще молоді, – промовив лелека. – А я вже багато прожив. Лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити. – Тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек. – Так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю. Лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. Мовчали й молоді птахи. Несподівано розплющивши очі, літній птах промовив: – Гаразд. Я розповім вам одну історію. Але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань. Молоді птахи погодилися. Тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.
Зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. Попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. Разом з молодими летів старий, немічний птах. Це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. А молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. Їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті.
На солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї Європи – тисячи птахів! А можливо й сотні тисяч? У кожній зграї вистачає місця. Ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя.
– Ви ще молоді, – промовив лелека. – А я вже багато прожив. Лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити.
– Тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек.
– Так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю.
Лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. Мовчали й молоді птахи. Несподівано розплющивши очі, літній птах промовив:
– Гаразд. Я розповім вам одну історію. Але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань.
Молоді птахи погодилися. Тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.