життєвий вибір людини — це здатність вибирати собі долю між різними обставинами і пропозиціями, які дає нам життя. у однакових ситуаціях різні люди чинять по-різному. одному здається, що правильніше вчинити так, інша людина вважає інакше. всі ми люди, але маємо різні думки. чому це так? спробуємо розібратися в цьому складному питанні, використавши історичну повість івана франка "захар беркут".
цей твір має чотирьох головних героїв: захар беркут — голова громади на тухольщині, максим беркут — його син, тугар вовк — боярин, мирослава — його донька. всі ці люди в повісті змушені робити свій власний вибір. детально зупинимося на кожному і спробуємо з'ясувати, що примушує людей чинити так, а не інакше.
захар беркут — літня людина, формальний лідер громади не лише у своєму селі, а й користується авторитетом на всій тухольщині. він є найстарішим членом громади, вихований як незалежна від князя і його особа. всі його справи — лише на користь громади. вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатен зробити іншого вибору. а така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. але захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов'язкам. якщо він пообіцяв в обороні тухольшини, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення. тобто життєвий вибір цієї людини цілком залежить від традицій і правил поведінки того суспільства, де його виховано.
глибока філософія прихована у словах в. джеймса: «суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, якщо не отримує співчуття від усього суспільства». я думаю, однією із таких особистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається т. шевченко.
не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людину у з активною життєвою позицією. вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.
ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «минають дні, минають ночі…» ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. день за днем воно наближає людину до вічності. але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. це злочин проти суспільства. і шевченкові слова звертання до долі більше молитву:
не дай спати ходячому,
серцем замирати
і гнилою колодою
по світу валятись.
лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. саме любов є найбільшою рушійною силою.
а дай жити, серцем жити
і людей любити…
на час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну російську імперію та самодержавство. свої переживання він озвучує устами ліричного героя:
страшно впасти у кайдани,
умирать в неволі…
але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.
а ще гірше — спати, спати,
і спати на волі —
і заснути навік-віки,
і сліду не кинуть
ніякого…
цей вірш не втратив своєї актуальності. і я впевнена, що ніколи не втратить. держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». і я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх
ответ:
життєвий вибір людини — це здатність вибирати собі долю між різними обставинами і пропозиціями, які дає нам життя. у однакових ситуаціях різні люди чинять по-різному. одному здається, що правильніше вчинити так, інша людина вважає інакше. всі ми люди, але маємо різні думки. чому це так? спробуємо розібратися в цьому складному питанні, використавши історичну повість івана франка "захар беркут".
цей твір має чотирьох головних героїв: захар беркут — голова громади на тухольщині, максим беркут — його син, тугар вовк — боярин, мирослава — його донька. всі ці люди в повісті змушені робити свій власний вибір. детально зупинимося на кожному і спробуємо з'ясувати, що примушує людей чинити так, а не інакше.
захар беркут — літня людина, формальний лідер громади не лише у своєму селі, а й користується авторитетом на всій тухольщині. він є найстарішим членом громади, вихований як незалежна від князя і його особа. всі його справи — лише на користь громади. вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатен зробити іншого вибору. а така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. але захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов'язкам. якщо він пообіцяв в обороні тухольшини, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення. тобто життєвий вибір цієї людини цілком залежить від традицій і правил поведінки того суспільства, де його виховано.
ответ:
глибока філософія прихована у словах в. джеймса: «суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, якщо не отримує співчуття від усього суспільства». я думаю, однією із таких особистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається т. шевченко.
не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людину у з активною життєвою позицією. вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.
ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «минають дні, минають ночі…» ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. день за днем воно наближає людину до вічності. але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. це злочин проти суспільства. і шевченкові слова звертання до долі більше молитву:
не дай спати ходячому,
серцем замирати
і гнилою колодою
по світу валятись.
лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. саме любов є найбільшою рушійною силою.
а дай жити, серцем жити
і людей любити…
на час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну російську імперію та самодержавство. свої переживання він озвучує устами ліричного героя:
страшно впасти у кайдани,
умирать в неволі…
але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.
а ще гірше — спати, спати,
і спати на волі —
і заснути навік-віки,
і сліду не кинуть
ніякого…
цей вірш не втратив своєї актуальності. і я впевнена, що ніколи не втратить. держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». і я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх