Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився із зловмисником не на життя, а на смерть.
Портрет і зовнішність Петра Шраменка
— дужий, молодий козак;
— «орел не козак»;
— привабливий.
Риси характеру Петра Шраменка
— чесний і сміливий;
— відважний і благородний;
— вірний і добрий;
— здатний щиро кохати;
— «добрий син і щирий козак».
Особливості вдачі Петра Шраменка
— батько-авторитет;
— звик коритися моралі та закону;
— ніхто не скаже про нього лихого слова.
Цитатна характеристика Петра Шраменка
«Один був молодий собі козак, здатний, як до війни».
Черевань: «…переплив Случ під кулями. Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле!»
Божий чоловік: «Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє, і вмре своєю смертю».
«Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу».
К. Тур: «…у багно тебе не втопче, як зав’язнеш, а хіба з багна витягне».
Пугач: «Ти добрий козак».
«Я чоловік без хитрощів».
Яким Сомка
Яким Сомко - чесний, порядний, освічений, дотримується козацьких традицій і звичаїв; безкомпромісний; мріяв об’єднати Україну сильною рукою, зробити її незалежною.
Іван Брюховецький
хитрий, облесливий, нечесний, жорстокий; влади добився обманом, підкупом; зневажливо ставився до козацьких старійшин, черні; мріяв про особисту владу, славу та збагачення.
Не зовсім привабливі риси Якима Сомка:
— Не люблячи запорожців, Сомко обожнює Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість;
— образив Лесю, коли в її присутності віддав перевагу Туру, дотримуючись козацької моралі, згідно з якою бойовий побратим завжди ставився вище, ніж жінка чи кохана дівчина;
— після поразки Сомко відмовляється від порятунку й подальшої боротьби (щоправда, заради друга та заради спокою в суспільстві, уникнення кровопролиття).
Данило Міщенко - дворянин, предки були козаками, ошуканий Гордієм Кулаківським, ховаючись від людської помсти, утік з дому, цитата: "довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Щось, видать, наплів, бо та простила і тепер глядить його і годить, як болячці!
Гордій Кулаківський - став дворянином, бо одружився з шляхтянкою, розбагатів шляхом злочину, з що люди його прокляли. Саме після цього в роду Кулаківських водилися гроші. але не було щастя. Гордій мав троє дітей - старший син Фрол, ще парубком, збираючись на полювання, випадково застрелився у рідному будинку, донька Франя вийшла заміж за чоловіка, який все життя кохав іншу жінку, дітей не мала, син Яків одружився і свого часу мав єдиного сина Василя. Сам Гордій Кулаківський помер від того, що на нього впав з горища мішок з кукурудзою.
Дід Павло - бабуся Горпина (дід і баба Софійчиної бабусі Ліни). Бабуся Горпина мала коралове намисто - це намисто дісталося їй від матері. Горпина була дочкою Клави, яка померла молодою і самотньою, і Корнія. Корній залишив Клаву вагітною, одружившись з нелюбою але багатою Франею - дочкою Гордія Кулаківського. Дізнавшись про це, Клава дуже довго хворіла, от в той час і зустрівся їй старець, який подарував Клаві коралі і попередив: якщо вона собі хоче долю знайти, то нехай одягне коралі і ніколи не знімає, якщо вона хоче щастя своїм дітям-онукам, то нехай подарує коралі своїй дочці, коли та виходитиме заміж і щоб ці коралі передавалися з покоління в покоління. Так Горпина і отримала коралі від матері. Сніжана (тітка Софійки) питала про ці коралі у бабусі Ліни - Чи правда, що коралі щастя приносять? – Правда – не правда, а мої бабуня з дідусем таки щасливі були (це про Горпину і Павла). У творі є згадка про те, як їм вдалося пережити важкі роки громадянської війни, голоду, але як вони померли немає. Лише те, що прожили Павло і Горпина довге і щасливе життя
Петро Шраменко
Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився із зловмисником не на життя, а на смерть.
Портрет і зовнішність Петра Шраменка
— дужий, молодий козак;
— «орел не козак»;
— привабливий.
Риси характеру Петра Шраменка
— чесний і сміливий;
— відважний і благородний;
— вірний і добрий;
— здатний щиро кохати;
— «добрий син і щирий козак».
Особливості вдачі Петра Шраменка
— батько-авторитет;
— звик коритися моралі та закону;
— ніхто не скаже про нього лихого слова.
Цитатна характеристика Петра Шраменка
«Один був молодий собі козак, здатний, як до війни».
Черевань: «…переплив Случ під кулями. Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле!»
Божий чоловік: «Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє, і вмре своєю смертю».
«Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу».
К. Тур: «…у багно тебе не втопче, як зав’язнеш, а хіба з багна витягне».
Пугач: «Ти добрий козак».
«Я чоловік без хитрощів».
Яким Сомка
Яким Сомко - чесний, порядний, освічений, дотримується козацьких традицій і звичаїв; безкомпромісний; мріяв об’єднати Україну сильною рукою, зробити її незалежною.
Іван Брюховецький
хитрий, облесливий, нечесний, жорстокий; влади добився обманом, підкупом; зневажливо ставився до козацьких старійшин, черні; мріяв про особисту владу, славу та збагачення.
Не зовсім привабливі риси Якима Сомка:
— Не люблячи запорожців, Сомко обожнює Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість;
— образив Лесю, коли в її присутності віддав перевагу Туру, дотримуючись козацької моралі, згідно з якою бойовий побратим завжди ставився вище, ніж жінка чи кохана дівчина;
— після поразки Сомко відмовляється від порятунку й подальшої боротьби (щоправда, заради друга та заради спокою в суспільстві, уникнення кровопролиття).
Відповідь:
Данило Міщенко - дворянин, предки були козаками, ошуканий Гордієм Кулаківським, ховаючись від людської помсти, утік з дому, цитата: "довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Щось, видать, наплів, бо та простила і тепер глядить його і годить, як болячці!
Гордій Кулаківський - став дворянином, бо одружився з шляхтянкою, розбагатів шляхом злочину, з що люди його прокляли. Саме після цього в роду Кулаківських водилися гроші. але не було щастя. Гордій мав троє дітей - старший син Фрол, ще парубком, збираючись на полювання, випадково застрелився у рідному будинку, донька Франя вийшла заміж за чоловіка, який все життя кохав іншу жінку, дітей не мала, син Яків одружився і свого часу мав єдиного сина Василя. Сам Гордій Кулаківський помер від того, що на нього впав з горища мішок з кукурудзою.
Дід Павло - бабуся Горпина (дід і баба Софійчиної бабусі Ліни). Бабуся Горпина мала коралове намисто - це намисто дісталося їй від матері. Горпина була дочкою Клави, яка померла молодою і самотньою, і Корнія. Корній залишив Клаву вагітною, одружившись з нелюбою але багатою Франею - дочкою Гордія Кулаківського. Дізнавшись про це, Клава дуже довго хворіла, от в той час і зустрівся їй старець, який подарував Клаві коралі і попередив: якщо вона собі хоче долю знайти, то нехай одягне коралі і ніколи не знімає, якщо вона хоче щастя своїм дітям-онукам, то нехай подарує коралі своїй дочці, коли та виходитиме заміж і щоб ці коралі передавалися з покоління в покоління. Так Горпина і отримала коралі від матері. Сніжана (тітка Софійки) питала про ці коралі у бабусі Ліни - Чи правда, що коралі щастя приносять? – Правда – не правда, а мої бабуня з дідусем таки щасливі були (це про Горпину і Павла). У творі є згадка про те, як їм вдалося пережити важкі роки громадянської війни, голоду, але як вони померли немає. Лише те, що прожили Павло і Горпина довге і щасливе життя
Пояснення: