ответ:Микола кудись ретельно збирається: одяг нову сорочку, наслинив чуба. Дід підсміюється з нього, але хлопець здогадується, ще старий жалкує за тими вечорами, коли розповідав онукові про життя в австрійському полоні та про щось інше цікаве.
Тепер же Микола дорослий і в сутінках вирушає гуляти. Дід ще встигає крикнути услід, що настраждається хлопець, якщо жениться "на тій прояві". Та онук не зважає. Там десь, за садками, біля провалля чекає його Соня. Побачивши її, Микола відчуває, як стає вищий, дужчий. Тільки з голосом щось діється, аж противно.
Хлопець ніяковіє перед Сонею, коли вони лізуть у провалля дивитися на захований тут від весни сніг, усе ніяк не наважується її поцілувати. А вона потай чекає.
Потім розсердився, набрався сміливості та й поцілував... у вухо. Дівчина зразу ж прихилилась покірно до коханого, хоч і мала норовливий характер. І ось вони вже сидять на лаві, і Соня розповідає Миколі, які вона вишиє йому сорочки.
Уранці дід загадує розкладати у садку багаття, щоб зав’язь не побило морозом, і Микола намагається пустити диму і на сусідський город…
Объяснение: план не можу написати ось стислий переказ
Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. овгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав. Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам'ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не "підчищати". На це Микита відповідає: З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин. І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі! Кінцівка: Входять Давид, Ратибор і вносять покриті чорним сукном ноші. Стурбований Ярослав питає, хто впав за Русь. Ратибор відповідає, що загинув за Русь і за князя Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову біля вірного свого писаря. Він клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм, щоб увіковічити цю історичну подію. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо "не гоже нам скарби словесні дешево цінити". Він всіх закликає на пир в ім'я перемоги.
ответ:Микола кудись ретельно збирається: одяг нову сорочку, наслинив чуба. Дід підсміюється з нього, але хлопець здогадується, ще старий жалкує за тими вечорами, коли розповідав онукові про життя в австрійському полоні та про щось інше цікаве.
Тепер же Микола дорослий і в сутінках вирушає гуляти. Дід ще встигає крикнути услід, що настраждається хлопець, якщо жениться "на тій прояві". Та онук не зважає. Там десь, за садками, біля провалля чекає його Соня. Побачивши її, Микола відчуває, як стає вищий, дужчий. Тільки з голосом щось діється, аж противно.
Хлопець ніяковіє перед Сонею, коли вони лізуть у провалля дивитися на захований тут від весни сніг, усе ніяк не наважується її поцілувати. А вона потай чекає.
Потім розсердився, набрався сміливості та й поцілував... у вухо. Дівчина зразу ж прихилилась покірно до коханого, хоч і мала норовливий характер. І ось вони вже сидять на лаві, і Соня розповідає Миколі, які вона вишиє йому сорочки.
Уранці дід загадує розкладати у садку багаття, щоб зав’язь не побило морозом, і Микола намагається пустити диму і на сусідський город…
Объяснение: план не можу написати ось стислий переказ