Неможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Навiть якщо взяти окремо лише лiрику, виявиться, що ïï тематика була рiзноманiтною, як саме життя. Усi твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє. Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, вiн був активним учасником полiтичноï боротьби. Звiсно, його громадська позицiя вiдбилася у багатьох його поетичних творах. Та неоднаково менi, Як Украïну злiï люди Присплять, лукавi, i в огнi Їï окраденою збудять... Ох, не однаково менi. Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi Украïни та ïï народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад , законодавчо за-крiплене поневолення людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю жала..."), "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героïчне минуле привертало увагу Шевченка як засiб пробудження нацiональноï свiдомостi своïх спiввiтчизникiв. Серед громадськоï лiрики виокремлюються твори, що використову ють нетрадицiйнi засоби розкриття теми: сатиричнi, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або тi, у яких авторськi думки викладаються у формi притч, наприклад, вiршi "Пророк", "Чума". Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це оспiвування працелюбностi, душевноï та зовнiшньоï краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде". Найбiльше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєï творчостi. ... Дiвчата вийдуть воду брать, I сонце гляне - рай та й годi! На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зi зворушливими картинами мирноï працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви - роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати ïхньоï працi, принижує i гнобить цих працелюбних людей. I от вже: Неначе люди подурiли, Нiмi на панщину iдуть I дiточок своïх ведуть!.. Жiночi долi ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соцiальною та нацiональною нерiвнiстю, якi засуджуються вiдкритим текстом в iнших творах. Так само оспiвування краси рiдноï землi, як у "Зацвiла в долинi..." та iнших лише у раннiх вiршах лишається головною темою, але цей мотив звучить i в пiзнiх творах. Навiть у циклi "В казематi" є мiсце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вiрш). Перекриття мотивiв вiдсутнє хiба що у раннiх романтичних баладах, навiяних народними старовинними пiснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казковi мотиви перемiшуються з соцiальними у пiзнiших баладах ("Лiлея", "Русалка"). Ще один мотив є нагальним як у раннiх творах, так i в пiзнiх - роль поезiï в життi людей, справжнє призначення поета в суспiльствi. Звучить у лiрицi Шевченка й тема, без якоï важко уявити поезiю - тема кохання, де поет змальовує власний iдеал цього почуття - щирiсть, вiдданiсть, нiжнiсть та незрадливiсть. I, нарештi, хоча важко знайти твори, присвяченi суто цiй темi, часто трапляється у рiзних творах великого Кобзаря мотив мрiï про свiтле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що вiн хотiв би бачити (наприклад, "Iсайя. Глава 35"). Оживуть степи, озера, I не верстовiï, А вольнiï, широкiï Скрiзь шляхи святiï Простеляться... Цей мотив можна назвати i iнакше - мотивом сподiвання на краще, взагалi - мотивом надiï. Вiра в майбутнє i надiя до в скрутнi часи самому Шевченковi. Вiру i надiю вiн намагається передати нам через своï твори. А поки живе надiя, людину нiщо не може зламати!
Неможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Навiть якщо взяти окремо лише лiрику, виявиться, що ïï тематика була рiзноманiтною, як саме життя. Усi твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє. Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, вiн був активним учасником полiтичноï боротьби. Звiсно, його громадська позицiя вiдбилася у багатьох його поетичних творах. Та неоднаково менi, Як Украïну злiï люди Присплять, лукавi, i в огнi Їï окраденою збудять... Ох, не однаково менi. Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi Украïни та ïï народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад , законодавчо за-крiплене поневолення людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю жала..."), "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героïчне минуле привертало увагу Шевченка як засiб пробудження нацiональноï свiдомостi своïх спiввiтчизникiв. Серед громадськоï лiрики виокремлюються твори, що використову ють нетрадицiйнi засоби розкриття теми: сатиричнi, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або тi, у яких авторськi думки викладаються у формi притч, наприклад, вiршi "Пророк", "Чума". Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це оспiвування працелюбностi, душевноï та зовнiшньоï краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде". Найбiльше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєï творчостi. ... Дiвчата вийдуть воду брать, I сонце гляне - рай та й годi! На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зi зворушливими картинами мирноï працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви - роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати ïхньоï працi, принижує i гнобить цих працелюбних людей. I от вже: Неначе люди подурiли, Нiмi на панщину iдуть I дiточок своïх ведуть!.. Жiночi долi ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соцiальною та нацiональною нерiвнiстю, якi засуджуються вiдкритим текстом в iнших творах. Так само оспiвування краси рiдноï землi, як у "Зацвiла в долинi..." та iнших лише у раннiх вiршах лишається головною темою, але цей мотив звучить i в пiзнiх творах. Навiть у циклi "В казематi" є мiсце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вiрш). Перекриття мотивiв вiдсутнє хiба що у раннiх романтичних баладах, навiяних народними старовинними пiснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казковi мотиви перемiшуються з соцiальними у пiзнiших баладах ("Лiлея", "Русалка"). Ще один мотив є нагальним як у раннiх творах, так i в пiзнiх - роль поезiï в життi людей, справжнє призначення поета в суспiльствi. Звучить у лiрицi Шевченка й тема, без якоï важко уявити поезiю - тема кохання, де поет змальовує власний iдеал цього почуття - щирiсть, вiдданiсть, нiжнiсть та незрадливiсть. I, нарештi, хоча важко знайти твори, присвяченi суто цiй темi, часто трапляється у рiзних творах великого Кобзаря мотив мрiï про свiтле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що вiн хотiв би бачити (наприклад, "Iсайя. Глава 35"). Оживуть степи, озера, I не верстовiï, А вольнiï, широкiï Скрiзь шляхи святiï Простеляться... Цей мотив можна назвати i iнакше - мотивом сподiвання на краще, взагалi - мотивом надiï. Вiра в майбутнє i надiя до в скрутнi часи самому Шевченковi. Вiру i надiю вiн намагається передати нам через своï твори. А поки живе надiя, людину нiщо не може зламати!
Може те, що він хотів показати що треба бути патріотом своєї держави