ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!
ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!