овість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
У«слові про похід ігорів» багатих ідейний зміст переданий за системи яскравих художніх образів. серед них найбільше уваги приділено князеві ігорю.ігор святославович для автора є втіленням князівських доблестей.він мужній, сповнений «ратного духа». жадоба «испити шеломомъ дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.коли ігор із братом і його дружиною — «курянами»та іншими князями виступили в похід, через кілька днів сталося сонячне затемнення: «…и видъ от него тьмою вся своя воя прикрыты». у давні часи це лиха прикмета, яка віщувало щось недобре. але ж затемнень, можна сказати, було… два! одне на небі, друге… в голові ігоря: «спал князю умъ похоти и жалость ему знаменіе заступи скусити дону великого». князеві самому захотілось розбити половців, розум поступився бажанню.ігор молодий, гарячий, відважний, але необачний. він сміливо веде на ворога свої полки, не зважаючи на страшні віщування. у таких людей сильний розум програє в боротьбі з бажаннями. в взагалі чи була ця боротьба — розуму і бажання, боротьба, без якої духовна основа образу під сумнівом? можна думати — була. описуючи першу перемогу ігоря над половцями, автор у підкреслено гіперболічних рисах показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами та одягом мостили болота. а ігор із цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога.високе благородство ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою «заворачает» полки на брату всеволоду, що теж виступає лицарем.автор виявляє до ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. коли ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, вся русь.розпові про втечу і повернення ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього. у творі контрастно стикаються дві антагоністичні сили, що виявляються в різних образах: ігор — це «свhт свhтлый», а кончак «чhрный ворон»; напередодні битви «чрныя тучя с моря идут, хотят покрыти 4 солнца». зате, колиігор повертається на русь; знову «сонце свътится на небесъ».і все ж в зображенні ігоря виявляється двоїстість. співчуваючи їм, пишаючись їхньою мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує егоїстичну вузько місцеву політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «се мое, а то мое же».саме ця феодальна формула роздробленості лежить в основі поведінки і характеру ігоря: вона його до того, що він пересів із князівського сідла в сідло рабське, загубив військо, і тоді застогнав «кіев тугою, а чернигов напастьми» і «тоска розлияся по руской земли».невдалий похід ігоря пояснюється не стільки його особистими якостями, скільки історичною обстановкою, зокрема панівними на той час забобонами феодального суспільства. за словами д. с. лихачова, «…сам по собі ігор святославович не поганий і не хороший: скоріше хороший ніж поганий, але його вчинки погані і це тому, що над ним тяжіють забобони феодального суспільства і хибні погляди епохи… ігор святославович — син епохи. це «середній» князь свого часу: хороший, мужній, він у певній мірі любить вітчизну, але безрозсудний і недалекоглядний, більше турбується про свою честь, ніж про честь вітчизни». гірка поразка ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість.дорікання ігореві є не тільки в «золотому слові» святослава. весь виклад подій побудований так, щоб підкреслити нерозумну політику новгород-сіверського князя, з’ясувати причини його невдачі, що полягають у княжих уособицях.«кожна людина має як позитивні, так і негативні риси характеру. зважаючи на це, автор «слова…» зобразив князя ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину — з її мужністю, безстрашністю і з життєвими одночасно. саме цим приваблює і автора, і читачів.
овість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.