— Слухайте. Було це навесні. Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось... З ким?
А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого... Словом, кажу вам, було це навесні.
А я, мої панове, їхав з моїм контрабандистом Семеном Пустуном до кордону. І той кордон я мусив неодмінно у той же день перейти, не ждучи навіть ночі. Але коли я сказав це Семенові, він мовчки-понуро озирнув мене, знехотя посміхнувся й, одвернув
Повість Ярослава Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди. Головні герої твору Дмитро Омельчук і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок до стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один до одного до м подолати всі труднощі. Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого їм розповів чотирнад - цятирічний Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера. Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для них досі невідомий світ. Зараз у нашому сучасному житті не вистачає таких образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
— Слухайте. Було це навесні. Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось... З ким?
А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого... Словом, кажу вам, було це навесні.
А я, мої панове, їхав з моїм контрабандистом Семеном Пустуном до кордону. І той кордон я мусив неодмінно у той же день перейти, не ждучи навіть ночі. Але коли я сказав це Семенові, він мовчки-понуро озирнув мене, знехотя посміхнувся й, одвернув