Переказ тексту Рабиня
Довго, ритмічно гойдалися ноші. Потім Настю підхопили міцні руки й понесли до палацу. Вона не оглядалась, не бачила, скільки проминули високих покоїв. Настю поклали на низький і м’який диван. Носії беззвучно вислизнули. Дівчина лишилася на самоті.
Щойно Настю продали. Що відчувала вона, коли сиділа на терезах? Тепер вона не людина, а рабиня. Її зважили на терезах і купили за гроші.
Кімната була невелика, напівтемна. На візерунчастій стелі зображено зорі й багатокутники. Двері низькі й склепінчасті. У вікнах – кольорові шибки.
На кам’яній долівці – килим на всю кімнату. Вздовж стін – дивани. Посередині – маленький восьминогий столик, не вищий від звичайного дзиґлика. Кілька строкатих подушок. От і все.
Клітка. Чепурна, барвиста клітка. З неї не вирватися на волю.
Як божевільна, Настя схопилася й припала до вікна. Воно виходило в сад. Міцні кам’яні мури свідчили про неможливість втечі.
Настині думки запрацювали гостро й напружено. Мовчати! Удавано скоритись! А коли обізнається зі звичаями татар, заговорить по-татарськи, тоді втекти, привести козаків і стерти із землі оцю в’язницю!
І плакала в розкішній клітці, і билась об грати вікон Гюль-Хуррем, Троянда Щастя. Так прозвали Настю людолови.

Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової українсь кої лiтератури. Хоча деякi тенденцiї її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменникiв, саме Шевченко перетворив українську лiтературу на явище лiтератури всесвiтньої, його творчий генiй нiби подолав звичнi кордони. Саме в його творчостi найповнiше розвинулися засади, що згодом стали провiдними для передових україн-ських (i не лише українських) письменникiв другої половини ХIХ - початку ХХ столiть: народнiсть i реалiзм, що розкривали справжнє життя в усiй його повнотi та багатогранностi. Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменникiв, йому та його лiтературним образам присвячували свої твори такi вiдомi композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода

Пісенна творчість посідає чи не найголовніше й найпочесніше місце в українському фольклорі. Пісні супроводжували людину повсюди, тому саме в них найбільше відбилися характерні риси української вдачі, традиції, побут, вірування б життя. Особливе місце в пісенній спадщині українського народу належить родинно-побутовим пісням, що тематично охоплюють усі сфери родинного життя. Надзвичайно зворушливими є пісні про кохання. Так, у пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють» показано сподівання козаченька на взаємну любов. Він чує, як дівчина співає, і його серце завмирає, бо пригадуються очі, які звели його з розуму. У формі діалогу закоханих створено пісню «Сонце низенько, вечір близенько». Парубок викликає на побачення свою кохану, називаючи її пестливими, ніжними словами: «моє серденько», «серденько Галю, серденько, рибонько, дорогий кришталю!», «моє золото». Пісня сповнена щирості, яскраво відображено піднесений емоційний стан закоханих, турботу одне про одного. Переживання дівчини через зраду милого змальовано в пісні «Цвіте терен», яка побудована за принципом монологу героїні. Журливі інтонації, численні повтори надають пісні ліричності. Також тема нещасливого кохання є основною в пісні «Світи, світи, місяченьку». Покинута дівчина сумує за своїм коханим, просить його прийти «ще хоть раз», але парубок знайшов іншу, зрадивши кохання: Я до тебе більш не прийду, нехай хтось інший іде, Єсть у мене друга дівчина, вона на мене жде. У пісні використовується принцип паралелізму: коли закохані були разом, то «сухі дуби цвіли; а як стали розлучатись - зелені пов’яли». Дівчина важко переживає особисте горе й натякає суперниці, що свого щастя на нещасті іншої людини не побудуєш: Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли, Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили. Використання особових займенників, виклад від першої особи надає пісні інтимності. Про втрачене кохання складено пісню «В кінці греблі шумлять верби». Дівчина покохала козака, але він поїхав «за Десну» й не повернувся. Причини цього невідомі, однак зрозуміло, що парубок або загинув, або знайшов іншу. У творі використовуються повтори («Росла, росла дівчинонька», «Ждала, ждала козаченька, / Та й плакати стала» тощо), постійні епітети («карі очки»). Символічним є образ верб, що згадуються на початку пісні, - вони уособлюють смуток, тугу за втраченим щастям. У жартівливому дусі написана пісня на весільну тематику «За городом качки пливуть». У ній утверджується важливість щирих почуттів, а не матеріальної вигоди при укладанні шлюбу. Пісня наповнена веселим настроєм, це ніби гімн справжньої любові, що має завжди перемагати. У текст органічно вплітається розмова закоханих: Ой не хоче твоя матиМене, бідну, знати,Хоче собі багатуюНевістку шукати!Нащо мені на подвір’їВоли та корови,Як не буде в моїй хатіЛюбої розмови! Оригінальна ритмомелодика віршованих рядків, численні повтори ніби задають музичний супровід у цій пісні. Українські пісні надзвичайно різноманітні, мелодійні, ніжні. Вони є скарбницею духовних ідеалів, переживань, традицій, відчуттів, історичної пам’яті народу. Це справжні «струни народного серця», які вміють плакати й сміятися, журитися й веселитися. 

можливо це підійде