Пересказ текста
З першої ж хвилини Шевченко відчував себе в солдатському
строю безпорадним. Усе його єство протестувало проти насильства,
беоглуодого фізичного виснажування. Такий внутрішній опір під-
свідомо надовав його рухам незграбності.Муштра тривала упродовж добрих двох годин. Потім було на-
вчення. Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й обирати
її. Після цього -- знову муштра. По тому довелося свдихатися від
смороду в розпеченій сонцем касармі. Махорковий дим їв горло Й
очі. Боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. В душі бився
розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й
духовне отупіння.Спливав день за днем, і кожен о них був точним повторенням
минулого. 1 ось прийшла неділя.
Як завжди, вранці розбудив його барабан. Як завжди, вивели
солдатів на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім
усі розійшлися хто куди.Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою
сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські бу-
диночки. Далі потемнілі від часу хати уральських
козаків. Ще далі -- жалюгідні подоби людського житла. Були вони
непобілені, обмазані глиною. Їхні низенькі пласкі дахи були на рівні
людського зросту, а вікна біля самої зем.Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг
до Уралу. Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений
у свої невеселі думи. Річка крутим звивом повернула вбік, а Кобзар.
усе йшов і йшов. Врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима.Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тутані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка.Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути по-
збавленим змоги творити...У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач на-
че танув у сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю
душа його сповнювалася рішучістю. Шевченко звівся на ноги. По-
гляд його став твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною,
підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин.У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою ша-
фу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.На березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький
вірш.

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,

Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,

Під припічком наорав, пшениці насіяв.

Ой Іван-подолян ходив з посторонком,

Вперезався комишем, підпирався ворком.

Тримав став на печі, черпав воду саком,

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Як ся став запалив, риби погоріли,

Попалені щупаки до лісу летіли.

Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,

А не вмієш до сорочки рукава пришити.

- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?

- Бо на мені пудерику до півтора кіла.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,

То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,

Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –

А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,

Якби не та паличенька, була б мене з'їла.

Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,

Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:

Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой мала я миленького, ой мала я, мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,

Посадила над водою, та й украла муха.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня - спати.

Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:

Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.

Та чотири легіники сіно обертали,

Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі - замерзає, коло миски - пріє.

Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. у сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. прекрасний приклад всього вищесказаного був автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика льоньки під назвою «звук павутинки» авторства віктора близнеця. хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. саме з цієї причини льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому. наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. кожен, хто коли-небудь спостерігав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. з журбою можна спостерігати за тим, як люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги. коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким льонькою з оповідання віктора близнеця. на природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії. думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь віктора близнеця «звук павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і