Перевірте, будь ласка, твір на помилки. існування кожної людини ґрунтується на декількох первинних цінностях. свобода - є, напевне, найголовнішою з них. вже давно минули ті часи, у яких описані михайлом коцюбинським події були актуальні та, на жаль, звичайні. але проблема свободи постає і зараз. наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення духу і тіла людини були звичайними для суспільства. що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? це - власне життя! коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна вибороти лише життям. і це стосується не тільки героїв оповідання - остапа та соломії, здатних на все заради волі, а й всього волелюбного українського народу. остап і соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні. їхня людська гідність і глибоке переконання, що може бути і по іншому не дає закоханим миритися зі своєю долею. остап мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у січ, а потім різав панів в умані". ті розповіді пробуджували в дитячій голові мрії про краще життя, войовничий запал. остап не хотів змиритися з тим, що він, соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. хоча остап любив свою землю, але жити в неволі для нього гірше смерті. справжнім відкриттям в літературі є образ соломії, в дівчині уособлюється вся краса і сила української жінки, не тільки скривдженої, ї, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "ваша соломія - то джерело під час то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - такі слова сказала коцюбинському відома громадська діячка того часу н. кобринська. щоб бути справжнім товаришем остапові, соломія жертвує своєю красою, чудесними довгими косами, окрасою кожної жінки. її засмучений погляд не покидає з того часу мою уяву. бачу його, коли з жахом стежить вона за високими вогняними горами палаючих плавнів і в відчаї кличе тяжко пораненого остапа. коли на човні разом з іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого. коли чорна безодня дунайської води заховує її тіло. образи остапа і соломії не зникають, не знецінюються тоді, коли зникає кріпацтво. бо проблема волі, ціни внутрішньої свободи, проблема людської гідності та боротьби за неї існує поза часом і простором. я вважаю, що цей твір має прочитати кожен українець, аби не припуститися колишніх помилок, аби не втратити внутрішнє прагнення до свободи, аби не забувати, наскільки дорогою ціною було колись сплачено за
Вже давно минули ті часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні та, на жаль, звичайні. Але проблема свободи постає і зараз. Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення духу і тіла людини були звичайними для суспільства.
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна вибороти лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання, Остапа та Соломії, здатних на все заради волі, а й всього волелюбного українського народу.
Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні. Їхня людська гідність і глибоке переконання, що може бути і по іншому не дає закоханим миритися зі своєю долею.
Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові мрії про краще життя, войовничий запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Хоча Остап любив свою землю, але жити в неволі для нього гірше смерті.
Справжнім відкриттям в літературі є образ Соломії, в дівчині уособлюється вся краса і сила української жінки, не тільки скривдженої, страждаючої, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - такі слова сказала Коцюбинському відома громадська діячка того часу Н. Кобринська.
Щоб бути справжнім товаришем Остапові, Соломія жертвує своєю красою, чудесними довгими косами, окрасою кожної жінки. Її засмучений погляд не покидає з того часу мою уяву.
Бачу його, коли з жахом стежить вона за високими вогняними горами палаючих плавнів і в відчаї кличе тяжко пораненого Остапа. Коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого. Коли чорна безодня дунайської води заховує її тіло.
Образи Остапа і Соломії не зникають, не знецінюються тоді, коли зникає кріпацтво. Бо проблема волі, ціни внутрішньої свободи, проблема людської гідності та боротьби за неї існує поза часом і простором.
Я вважаю, що цей твір має прочитати кожен українець, аби не припуститися колишніх помилок, аби не втратити внутрішнє прагнення до свободи, аби не забувати, наскільки дорогою ціною було колись сплачено за волю...