. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст.
Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От, де люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Дитинство та юнацькі роки (1814-1837 рр.)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (по новому — 9 березня) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей — старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 році Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Як здавалося Тарасові, навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту.
У 1823 році, коли Тарасу було дев'ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свиней, працювати разом з наймитами. Не витримавши такого життя, він переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, але і там на нього чекає напівголодне існування. І він вирішує їхати у Лисянку до диякона-живописця, щоб нарешті здійснити свою давню мрію — навчатися малярству. Та тут йому доводилось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас тікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовляє йому у навчанні. Втративши всяку надію стати маляром, Тарас повернувся в Кирилівку, де пас громадську череду.
У 1827-1829 роках Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, зрештою потрапив на панський двір — спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого Павла Енгельгардта в село Вільшана. На той час йому вже було 14 років.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно (нині Вільнюс — столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка.
Объяснение:
. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст.
Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От, де люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Дитинство та юнацькі роки (1814-1837 рр.)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (по новому — 9 березня) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей — старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 році Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Як здавалося Тарасові, навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту.
У 1823 році, коли Тарасу було дев'ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свиней, працювати разом з наймитами. Не витримавши такого життя, він переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, але і там на нього чекає напівголодне існування. І він вирішує їхати у Лисянку до диякона-живописця, щоб нарешті здійснити свою давню мрію — навчатися малярству. Та тут йому доводилось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас тікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовляє йому у навчанні. Втративши всяку надію стати маляром, Тарас повернувся в Кирилівку, де пас громадську череду.
У 1827-1829 роках Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, зрештою потрапив на панський двір — спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого Павла Енгельгардта в село Вільшана. На той час йому вже було 14 років.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно (нині Вільнюс — столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка.