Петро КАРМАНСЬКИЙ
МЕНІ НЕ ЖАЛЬ…
Мені не жаль, що нам судилось
Нести до скону хрест розлуки,
Моє чуття не раз сталилось
На пробнім камені розпуки.
Мені не жаль…
З мертвих спокоєм йму верстати
Тернистий шлях страждань і суму,
З брильянтів сліз буду кувати
Твої трофеї: скорбну думу.
З мертвих спокоєм…
Лиш інколи в часі знемоги
З дна серця вирветься зітхання,
І я упаду край дороги
І проклену своє страждання.
Лиш інколи-
Як побачиш сліпця, що край шляху пристав
І тривожно шукає дороги,
Приступи, розпитай і на путь його справ,
Роз’ясни йому хвилі тривоги.
Глянь, це я. Морщина поорала чоло,
Буйний волос інеєм покрився;
Провалилось життя, мов з водою пішло,
Завчасу я журою упився.
Із потопу життя я знімав рамена
І благав на колінах підмоги,
Але ти перейшла, гей царівна грізна,
І лишила мене край дороги.
Рік за роком минав, я розпучно ридав,
А з сльозами я виплакав очі.
І тепер я охляв, серед шляху пристав,
Серед тучі і громів і ночі.
Ти могла мене знять понад земні світи
І вчинить самим Ікаром-богом,
А тепер я сліпцем волочусь без мети,
А мій лан спочиває відлогом.
Приступи, подивись і на путь мене справ,
Роз’ясни мені хвилі тривоги!
Я втомився, охляв, серед шляху пристав
І тривожно шукаю дороги.
А все ж таки мені здається,
Що я діждуся свого свята,
Що ти прийдеш колись до мене
І заговориш як до брата.
Прийдеш, як мрія, що зродилась
З безсонниці, зітхань і туги
І щирим словом зачаруєш
Мої застарілі недуги.
Мені здається… Чи сповниться
Моя надія — сам не знаю.
Я квітами прибрав хатину
І терпеливо дожидаю.
Сделайте анализ очень
Князі
Объяснение:
Усі князі Київської Русі мали декілька спільних рис характеру : відвагу, самовпевненість та розсуд.
Не дивлячись на те що всі князі були різними , вони схожі за рисами характеру. Найбільше мені сподобався Олег бо він за свое правління приєднав до свого князівства землі древлян, сіверян, радимичів, тиверців, угличів. Князь домовився з північнослов'янськими племінними союзами про військову підтримку у поході проти Східної Римської імперії — Візантії і послав туди таємних вивідувачів, які дізналися, що кращі легіони візантійського війська воюють з арабами на південних кордонах імперії.
Вечная истина, говорящая о том, что человек перестает мыслить, когда перестает читать, по-моему, является актуальной и в наш такой динамичный и неспокойный ХХІ век.
Конечно же, это касается, прежде всего, настоящей классической литературы, проверенной если не веками, то хотя бы десятилетиями. А не широко разрекламированного «чтива», которое и книгой язык не поворачивается назвать.
Нет никаких сомнений относительно того, что нынешний век требует интеллектуально развитых, грамотных людей. Причем, приобретенные ими знания и сведения не должны быть просто набором определенной информации. Ее необходимо осмыслить, проанализировать. Хочется снова обратиться к мудрой мысли, почерпнутой, кстати, из классической литературы. Она гласит, что дабы стать грамотным человеком, нужно прочитать всего несколько книг. Но чтобы их найти, следует прочитать сотни других.
Вывод первый: читать нужно, чтобы уметь мыслить.
Литература – это источник исторических сведений, преподносимых читателю живо и интересно. Благодаря таланту писателя читатель буквально погружается в описываемую эпоху. Тут и бытовые подробности, и одежда, и интерьер, обычаи и традиции. Немного фантазии – и человек оказывается, к примеру, на средневековом рыцарском турнире вместе с благородным Айвенго В. Скотта или на балу девятнадцатого века с героями произведений русских классиков. Конечно, можно сказать, что в современных фильмах и компьютерных играх это можно увидеть своими глазами, не особо напрягаясь. Почувствуйте разницу. Там подается все красиво, но в готовом виде. Книга же заставляет работать воображение человека, перенося его силой слова в конкретную эпоху.
Вывод второй: читать нужно, чтобы больше знать и развивать фантазию, образность мышления.
Литература – это его величество Слово, эстетичное, многоликое и прекрасное. К сожалению, в ХХІ веке словесная деградация очень заметна. Это, с моей точки зрения, напрямую связано с чтением, а вернее с нежеланием читать классические произведения. Язык классики сочен, ярок, насыщен образами, а самое главное – это истинный литературный язык, которым должен владеть каждый культурный человек. При постоянном чтении обогащается словарный запас. Пословицы, поговорки, крылатые выражения, словесные образы насыщают речь, делая ее по-настоящему красивой и богатой.
Вывод третий: читать нужно, чтобы обогащать свою устную и письменную речь.
Рассуждения не просто о пользе, а о необходимости чтения истинной литературы в веке нынешнем можно продолжить. Но даже то, что сказано, доказывает: «Литература в ХХІ столетии необходима!»