Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю. • «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
У Михайлика, героя повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» , дуже багато спільного із самим автором, адже твір автобіографічний. У повісті яскраво змальовані образи жителів українського села після Жовтневої революції, але в центрі – напівголодне життя Михайлика та його бідняцької родини.З дитинства хлопчика оточували люди духовно багаті, які вчили його розуміти красу природи та людини, глибини народної поезії та мудрості, учили бути людиною чесною, доброю й непохитною.Джерелом народної мудрості для Михайлика були, насамперед, його рідні: мати, бабуся, дідусь та батько. Коли хлопчик навчився читати, то прочитав безліч різних книжок, серед яких був і «Кобзар» Т. Шевченка. Дуже часто, забравшись на піч, він читав потайки, сховавши каганець, і до нього приходили царі та князі, запорожці, стрільці та чорти з відьмами. Любив він читати й сидячи біля ставу, а навколо відбувалася «казка весни». Поетична пам'ять хлопчика зберегла образи людей, їх риси, які стали багатим матеріалом для майбутньої творчості письменника. Подобалося Михайликові вчитися, цікавив хлопчика світ науки й знань. Неодноразово чула дитина такі слова: «Учись, Михайлик, учись... може, хоч ти не будеш таким темним. А вивчишся, не забудь нас...» На сторінках повісті «Щедрий вечір» Михайлик уже трохи старший, збагачений певним життєвим досвідом Як і раніше, для героя Стельмаха головним залишається навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе.Дитячі мрії не заважають герою повісті: Михайлик завжди пам'ятає про те, що навколо панують розруха та злидні. Діти допомагають своїм батькам у скрутний час. Улітку Михайлик та Люба працюють: хлопчик жне та в'яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. Гордістю сповнюється серце дитини, коли вона оглядає перші свої снопи. Йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. Михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. Йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. Але назустріч ніхто не трапляється: усі працюють у полі, бо день рік годує.Повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» сповнені світла й доброти. Життя України у двадцяті роки минулого століття було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Добре, що дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Михайлика й Любу можна вважати щасливими дітьми. Тому Стельмах від імені Михайлика каже: «...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»