Серед жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце. Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота. Як відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «Слова…». Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. Образ Ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою, благородством і чистотою.
Жил-был заяц был у него один очень плохой враг и звали его волк зубами щелк как-то раз заяц пошел гулять по лесу собирать грибы собирать малину и ежевику почувствовал волк по запаху что заяц где-то рядом и пошел искать его увидел зайца и спрятался за дерево и начал за ним следить подошел чуть ближе спрятался за кустик и вдруг волк выпрыгнул из кустов и побежал за зайцем зайцев него тоже побежал бегут не бегут навстречу ему медведь заяц спрятался за медведя и попросил медведева меня от серого волка не дал мне съесть медведь как должен волку по лицу
