Йдеться про Замойську школу, яка постала в часі написання поеми; пізніше Ян Замойський відкрив тут академію (1594). Замостяподається в системі українських міст, відповідно й академія мала обслуговувати Русь. І справді, тут багато вчилося української молоді.Маємо перечислення давніх народів, що свого часу заселяли землі України; факти взято з «Повісті врем’яних літ».Йдеться про протестантів.Маються на увазі польські королі. Загалом Сарматія — поетична назва Річі Посполитої, що складалася з Польщі, Литви та Русі; часом Сарматією називали тільки Польщу; Україну тим поетичним іменем звали також, як частину Річі Посполитої.Майїн син — Меркурій. Майя — богиня весни; отже, віститься, що це місто — ніби син весни, місто великих перспектив. Йдеться також про ремесла й торгівлю в місті: «Для Меркурія ринки будують»; є тут і суд. Тобто вселенська: римо-католицька і православна.
Повість видатного українського письменника і драматурга Г. Квітки-Основ’яненки «Конотопська відьма» стала найбільш яскравим твором, головною темою якого була дотепна сатира на козацький старшинський устрій у часи занепаду козаччини, на побут і життя козацької верхівки XVIII століття, на окремі негативні явища тогочасного суспільства. Г. Квітка-Основ’яненко у своїй п’єсі досить кумедно зобразив пригоди козацького сотника Забрьохи і його помічника писаря Пістряка у їхньому рідному місті Конотопі. Посада сотника була не виборна, а дісталася Забрьосі у спадок від його батька. Сотник мав великий влив на життя людей у Конотопі, але при цьому навіть не знав грамоти. Та й не дуже турбувало Забрьоху життя земляків, а турбувало лише те, як зробити так, щоб його ніхто не відволікав від відпочинку, як гарно поспати, поїсти і випити. Єдине, що Забрьоха бажав окрім цього – це одружитися з конотопською красунею Оленою. До простих людей сотник ставився з презирством, зверхньо, а до виконання своїх службових обов’язків – з легковажністю. Сотник Забрьоха – справжній невіглас, тому, зображуючи цього комічного героя, автор висміює недолугість козацької верхівки того часу і безглуздість передачі посад у спадок. Головний помічник конотопського сотника Забрьохи – писар Пістряк. Він пишається своєю «вченістю» і на кожному кроці повторює, що вчився аж дванадцять років, завдяки чому знає «Павла чтенiє, і, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно». Та його речі були настільки зарозумілі, що писаря майже ніхто з оточуючих не розумів, а його освіта була тільки поверхневою. Та розуму для того, щоб мітити на місце Забрьохи, у нього вистачило. Щоб цього досягти, Пістряк діяв підступно і давав довірливому сотникові поради, які б, врешті-оешт, привели того до втрати місця. Пістряк пропонує Забрьосі не виступати в похід з козаками, а спочатку розшукати в Конотопі відьом, через яких у місті була велика засуха, а потім втопити їх у річці. Забобонний Забрьоха слухається писаря і потрапляє у пастку. Сотник влаштовує смертельну купелю ні в чому не винним жінкам, за що його скидають с посади. Та не таланить і Пістрякові, бо він не отримує бажане місце, а новий сотник призначає писарем іншого «грамотія». Підступність, хитрість, кар’єризм, неосвіченість та обмеженість, тяга до пияцтва та обжерства – це головні риси писаря Пістряка, які теж були притаманні козацькій верхівці того часу. В образі Пістряка автор утверджує повну неспроможність козацької місцевої влади навести порядок серед підлеглих і навчитися чітко виконувати накази. Влучно підібрані прізвища головних героїв повісті відзначаються виразним національним колоритом, розкривають істинну суть персонажів і роблять їх характеристику більш повною і яскравою. Своїм твором Г. Квітка-Основ’яненко переконливо і дотепно розвінчує козацьких можновладців і водночас засвідчує свою майстерність як гумориста і сатирика.
