Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхню та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Объяснение:
Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхню та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.