Пісні займають одне з перших місць в українському народі. В них наші предки описували події, які відбувалися на той час, побут, свята, тощо. Українські пісні класифікуються на: народні, обрядові, календарно-обрядові, родинно-обрядові, побутово-ліричні, родинно-побутові, соціально-побутові, епічні. Українські народні пісні можна розтлумачити, як фольклорні твори, які створені в усі епохи розвитку нації, зберігаються в народній пам'яті й передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять берегла імена лише деяких авторів пісень. Це Маруся Чучуй, Семен Климовський. Друга частина народних пісень - літературного походження: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Ніч яка місячна". Є такі різновиди українських пісень: голосіння, жартівливі, історичні, козацькі, думи, балади, колискові, колядки, щедрівки, кріпацькі, купальські, ліричні, наймитські, обрядові, побутові, рекрутські, стрілецькі, патріотичні, повстанські, танці, хороводи і чумацькі. Не забуваємо такі чудові пісні, як: "Гуцулка Ксеня", "Смерека", "Червона рута", "Ніч яка місячна", "Край".
В сучасності українські пісні, теж не займають останнє місце в світі. Такі популярні українські гурти: "Океан Ельзи", "ТІК", "Время и Стекло", "Потап и Настя", "Mozgi", "Pianoбой" є популярними за кордонами країни. В 2004 році Руслана перемогла на Євробаченні. І вже в 2016 році співачка Jamala теж перемогла на Євробаченні. Вона стала співачкою світового рівня. Багато співачок також приймали участь в цьому конкурсі і займали не останні місця, але не досягли такого успіху.
Так, що пісні займали велику роль в Україні ще з давніх давен.
Я, напевно, не є винятком з правил, адже здебільшого читаю тільки ті твори класиків української літератури, що включені до шкільної програми. Може, я ще не в тому віці, коли хочеться почитати щось серйозніше за популярну художню літературу? Не знаю. Але я знаю одне: я з задоволенням читаю твори найгеніальнішого, на мою думку, українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. У своїх творах він порушує такі важливі теми для суспільства як: соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх проблем та ідей. Також засудження крiпацтва, саме жорстока експлуатацiя людини людиною призвела до виродження самої людської сутi суспiльства. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.Особисто мене його зворушлива та гірка сповідь вражає в саме серце. Ніхто, мабуть, не може розповісти про якусь подію краще за людину, котра брала в ній участь. Багато літературних героїв Кобзаря, як мені здається, списані з нього самого. Шевченко підтверджує мою думку у вірші "І золотої й дорогої": А ще до того, як побачу Малого хлопчика в селі. Мов одірвалось од гіллі, Одно-однісіньке під тином. Сидить собі в старій ряднині. Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя. Скiльки довелося витерпiти українському народовi, щоб довести, що українська мова - не "нарєчiє", а повноцiнна, здатна до розвитку i культурних традицiй, європейська мова? Шевченко завжди боровся за права свого народу, йому ніколи не було байдуже на долю свого народу. Це може побачити у вірші: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох неоднаково мені Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Вірш сповнений сумом за Батьківщиною, автор вболіває за українців, які знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання. Саме цi проблеми порушував Шевченко у своїх творах, поетичних i прозових. Людина є найбiльшою цiннiстю як для людей, хто вiрить у Бога, так i для тих, хто не сповiдує нiякої релiгiї. Тарас Григорович, розумiв i таку рiч, як рiвнiсть людей перед Богом. А звiдси - людина повинна бути рiвною i перед законами. Я ніколи не повірю, що в Україні існує людина, яку не зворушують твори Тараса Григоровича Шевченка, тому що жодний українець не може ставитися байдуже до життя своїх пращурів, адже суспільство, що не знає свого минулого, не має й майбутнього.
Пісні займають одне з перших місць в українському народі. В них наші предки описували події, які відбувалися на той час, побут, свята, тощо. Українські пісні класифікуються на: народні, обрядові, календарно-обрядові, родинно-обрядові, побутово-ліричні, родинно-побутові, соціально-побутові, епічні. Українські народні пісні можна розтлумачити, як фольклорні твори, які створені в усі епохи розвитку нації, зберігаються в народній пам'яті й передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять берегла імена лише деяких авторів пісень. Це Маруся Чучуй, Семен Климовський. Друга частина народних пісень - літературного походження: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Ніч яка місячна". Є такі різновиди українських пісень: голосіння, жартівливі, історичні, козацькі, думи, балади, колискові, колядки, щедрівки, кріпацькі, купальські, ліричні, наймитські, обрядові, побутові, рекрутські, стрілецькі, патріотичні, повстанські, танці, хороводи і чумацькі. Не забуваємо такі чудові пісні, як: "Гуцулка Ксеня", "Смерека", "Червона рута", "Ніч яка місячна", "Край".
В сучасності українські пісні, теж не займають останнє місце в світі. Такі популярні українські гурти: "Океан Ельзи", "ТІК", "Время и Стекло", "Потап и Настя", "Mozgi", "Pianoбой" є популярними за кордонами країни. В 2004 році Руслана перемогла на Євробаченні. І вже в 2016 році співачка Jamala теж перемогла на Євробаченні. Вона стала співачкою світового рівня. Багато співачок також приймали участь в цьому конкурсі і займали не останні місця, але не досягли такого успіху.
Так, що пісні займали велику роль в Україні ще з давніх давен.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі.
Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.Особисто мене його зворушлива та гірка сповідь вражає в саме серце. Ніхто, мабуть, не може розповісти про якусь подію краще за людину, котра брала в ній участь. Багато літературних героїв Кобзаря, як мені здається, списані з нього самого. Шевченко підтверджує мою думку у вірші "І золотої й дорогої":
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином.
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Скiльки довелося витерпiти українському народовi, щоб довести, що українська мова - не "нарєчiє", а повноцiнна, здатна до розвитку i культурних традицiй, європейська мова? Шевченко завжди боровся за права свого народу, йому ніколи не було байдуже на долю свого народу. Це може побачити у вірші:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох неоднаково мені
Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Вірш сповнений сумом за Батьківщиною, автор вболіває за українців, які знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання.
Саме цi проблеми порушував Шевченко у своїх творах, поетичних i прозових.
Людина є найбiльшою цiннiстю як для людей, хто вiрить у Бога, так i для тих, хто не сповiдує нiякої релiгiї. Тарас Григорович, розумiв i таку рiч, як рiвнiсть людей перед Богом. А звiдси - людина повинна бути рiвною i перед законами. Я ніколи не повірю, що в Україні існує людина, яку не зворушують твори Тараса Григоровича Шевченка, тому що жодний українець не може ставитися байдуже до життя своїх пращурів, адже суспільство, що не знає свого минулого, не має й майбутнього.