Війна. Яке страшне слово. Війна – це горе і страх. Війна – це розруха і смерть. Летять роки…Все більше часу віддаляє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас стають спогади ветеранів, дітей , які народились під час війни.
Я розповім про свого дідуся Кондратенко Василя Матвійовича, який під час Великої Вітчизняної війни був дитиною. Коли у 1941 році почалася війна, дідусеві було одинадцять років. З його розповідей я зрозуміла, що під час війни він і всі діти допомагали дорослим, бо свято вірили, що це до перемогти.
Коли у 1941 році до села Гусарівки прийшли німецькі загарбники, вони грабували людей. Діти, жінки, старі ховалися в погребах під час бомбардування. Бо на території села теж проходили бої. За розповідями дідуся, до війни село було досить великим – 1500 дворів і 2 школи. Коли почалася війна, дідусь закінчив 3 класи і не мав більше змоги ходити до школи, гратися з однолітками. Війна забрала дитинство, діти стали дорослішими і відповідальнішими за свою сім’ю. Батька та старшого брата мого дідуся призвали до лав Радянської Армії і він залишився єдиною опорою у родині.
Звісно, в розпал безжальної війни тих, хто вижив, евакуювали в інші села, подалі від фронту. Односельчан евакуювали в хутір «8 березня», що знаходився біля села Княжівка. Дідусь з сім’єю жив в одній з хат на хуторі. Його мама і сестра ходили заробляти і інші села, а дідусь глядів дитину хазяйки за шматок хліба.
В 1943 році дідусь отримав легке поранення(вони разом із товаришем підірвались на міні), але, на щастя, все обійшлось. В цьому ж році село Гусарівка стало вільним.
1949 році працював трактористом, а в 60 – тих вийшов на пенсію.
Зараз дідусь вже старий, але й тепер не сидить без діла. Він пережив в юному віці війну й знає ціну шматочка хліба. Я пишаюся своїм дідусем!
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
Війна. Яке страшне слово. Війна – це горе і страх. Війна – це розруха і смерть. Летять роки…Все більше часу віддаляє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас стають спогади ветеранів, дітей , які народились під час війни.
Я розповім про свого дідуся Кондратенко Василя Матвійовича, який під час Великої Вітчизняної війни був дитиною. Коли у 1941 році почалася війна, дідусеві було одинадцять років. З його розповідей я зрозуміла, що під час війни він і всі діти допомагали дорослим, бо свято вірили, що це до перемогти.
Коли у 1941 році до села Гусарівки прийшли німецькі загарбники, вони грабували людей. Діти, жінки, старі ховалися в погребах під час бомбардування. Бо на території села теж проходили бої. За розповідями дідуся, до війни село було досить великим – 1500 дворів і 2 школи. Коли почалася війна, дідусь закінчив 3 класи і не мав більше змоги ходити до школи, гратися з однолітками. Війна забрала дитинство, діти стали дорослішими і відповідальнішими за свою сім’ю. Батька та старшого брата мого дідуся призвали до лав Радянської Армії і він залишився єдиною опорою у родині.
Звісно, в розпал безжальної війни тих, хто вижив, евакуювали в інші села, подалі від фронту. Односельчан евакуювали в хутір «8 березня», що знаходився біля села Княжівка. Дідусь з сім’єю жив в одній з хат на хуторі. Його мама і сестра ходили заробляти і інші села, а дідусь глядів дитину хазяйки за шматок хліба.
В 1943 році дідусь отримав легке поранення(вони разом із товаришем підірвались на міні), але, на щастя, все обійшлось. В цьому ж році село Гусарівка стало вільним.
1949 році працював трактористом, а в 60 – тих вийшов на пенсію.
Зараз дідусь вже старий, але й тепер не сидить без діла. Він пережив в юному віці війну й знає ціну шматочка хліба. Я пишаюся своїм дідусем!
Объяснение:
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.