В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор українського роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857). У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після перемо¬жної визвольної війни: між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада», в якій взяли участь народні низи — «чернь». Оця «чорна рада» була кульмінаційним епізодом у боротьбі за гетьманську булаву між Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. І хоча підступністю Брюховецький здобув перемогу, автор показує нам і справжнє козацьке братерство, лицарство, честь. Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідного народу визначає сенс життя Шрама: «…Привернемо всю Україну до однієї булави», «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани». Йому властиві риси справжнього лицаря-запорожця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку. Гідний батька і його син — романтичний і мужній Петро Шраменко — «орел, а не козак». Відчуваємо велику симпатію до нього самого автора: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти». Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Недаремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України. Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча — тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах. Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як справді народного ватажка, фольклорно-епічного «батька». Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського ; полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок. Кирило Тур — ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія — філософія свободи, любові й гуманізму, коріння яких — у легендах і переказах про козака Мамая, в характері запорожців. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: «А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже». Пантелеймон Куліш створив яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, справжніх патріотів
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
ответ:вот
Объяснение:
Цитатний матеріал.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».