Письмовий твір розповідного характеру з елементами роздуму в художньому стилі з використанням займенників,що належать до різних розрядів. Теми на вибір: "Що я роблю для здійснення своєї мрії", "У чому полягає гідність людини".
* На початку створимо визначення "художнього твору". Що ж це таке? Цей твір, але художнє, а значить відноситься до мистецтва.
Мистецтво, художник, любов, краса - це слова часто нероздільні, тісно пов'язані один з одним.
Через мистецтво творець художнього твору передає нам свій талант, свій дар. І ми, схиляючи свої голови перед талантом художника, спілкуємося з твором і отримуємо в нагороду необхідні для нас плоди.
Художні твори - це яскраві свічки, які зігрівають нас своєю унікальною красою, доставляють нам естетичне задоволення, дарують нам приємні переживання та емоції.
Але найбільш важлива цінність художніх творів полягає в тому, що вони не тільки розважають і радують нас високими ідеалами, але також і вчать і допомагають нам в житті.
Правда не завжди. Це залежить від того, що з себе представляє художній твір.
* Ось, наприклад, класична музика, балет, танець не можуть нас чомусь вчити.
Слухаючи симфонію Бетховена або гаючи красу танцю, ми сприймаємо музику і танець почуттями отримуємо задоволення.
* Інша справа література, кінематограф, театр і пісенне мистецтво, де поряд з емоційним фоном, ми чуємо слова і обдумуємо їх.
Найбільш наочним прикладом того, як і чому вчать нас художні твори, є російські народні казки і байки, знайомі кожному з нас з дитинства. "Аленький цветочек", кінофільм "Морозко", "Казка про рибака і рибку", байки Івана Андрійовича Крилова.
Ці, здавалося б нехитрі історії наповнені глибоким змістом.
Чому ж навчають нас казки і байки?
Як то кажуть, "Мораль цієї байки Мораль - це і є те, чого навчають нас ці художні твори. Обдумуючи байку, ми виносимо з неї насамперед моральний задум.
* Казки та байки вчать нас відрізняти погане від хорошого, відрізняти добро від зла.
І як же важливий в сучасному світі правильний вибір між добром і злом!
Як важливо зараз голосно заявляти про добро і пригнічувати зло, яке є в світі. За нами величезна відповідальність перед майбутнім.
І російські народні казки закликають нас творити добро, піклуватися один про одного, вчать нас тієї народної мудрості, накопиченої століттями.
Байка і казка протиставляє позитивні і негативні риси і характери. У них чітко видно різницю між ввічливістю і грубістю, скромністю і хвалькуватістю, милосердям і жадібністю, хоробрістю і боягузтвом, працьовитістю і лінощами.
Казки показують, що головне багатство людини - не матеріальні цінності, які не життєві зручності і "золоті" палаци, але краса душі і любов.
Зберігаючи теплоту і любов у своєму серці, людина переможе всі темні сили.
Казки вчать нас бути щасливими.
Вони показують, що є в житті найголовніше, дають нам поради, як правильно чинити і чим дорожити.
* І ми гаючи за героями художніх творів, і, витягуючи моральні життєві уроки, вже в наше майбутнє життя, будемо прагнути Він мудрий і грамотно, будемо бачити, привносячи в світ процвітання і любов. Амінь.
Вічні образи закоханих у повісті тіні забутих предків
"Тіні забутих предків" - один з найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана і Марічку називають українськими Ромео і Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте і вірне почуття.
Любов Івана і Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчук і Гутенюків. Дві рідні душі знайшли один одного, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обидва - діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обидва - талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночкамі. Сподівалися одружитися, незважаючи на сімейну ворожнечу.
Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Маша. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Маші, - це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив в наймах, здавався людям "ведмедем, який зализує свої рани". Потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. Але всі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка - слабка заміна того, що називають сім'єю. Тому що дружина Палагна була Марією! А саме вона, незабутня подруга дитячих і юнацьких років, вічно стояла біля нього, співала свої пісеньки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світла Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя улюбленої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то і він не повинен жити - це вже суперечило б його людської сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео і Джульєтти.
Звичайно, література і життя - не одне й те саме. Життя багатше будь-художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим.
Люди, які вміють любити один раз, дійсно прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Нехай в кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якої М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих - Івана і Марічку.
Чого навчають нас художні твори?
* На початку створимо визначення "художнього твору". Що ж це таке? Цей твір, але художнє, а значить відноситься до мистецтва.
Мистецтво, художник, любов, краса - це слова часто нероздільні, тісно пов'язані один з одним.
Через мистецтво творець художнього твору передає нам свій талант, свій дар. І ми, схиляючи свої голови перед талантом художника, спілкуємося з твором і отримуємо в нагороду необхідні для нас плоди.
Художні твори - це яскраві свічки, які зігрівають нас своєю унікальною красою, доставляють нам естетичне задоволення, дарують нам приємні переживання та емоції.
Але найбільш важлива цінність художніх творів полягає в тому, що вони не тільки розважають і радують нас високими ідеалами, але також і вчать і допомагають нам в житті.
Правда не завжди. Це залежить від того, що з себе представляє художній твір.
* Ось, наприклад, класична музика, балет, танець не можуть нас чомусь вчити.
Слухаючи симфонію Бетховена або гаючи красу танцю, ми сприймаємо музику і танець почуттями отримуємо задоволення.
* Інша справа література, кінематограф, театр і пісенне мистецтво, де поряд з емоційним фоном, ми чуємо слова і обдумуємо їх.
Найбільш наочним прикладом того, як і чому вчать нас художні твори, є російські народні казки і байки, знайомі кожному з нас з дитинства. "Аленький цветочек", кінофільм "Морозко", "Казка про рибака і рибку", байки Івана Андрійовича Крилова.
Ці, здавалося б нехитрі історії наповнені глибоким змістом.
Чому ж навчають нас казки і байки?
Як то кажуть, "Мораль цієї байки Мораль - це і є те, чого навчають нас ці художні твори. Обдумуючи байку, ми виносимо з неї насамперед моральний задум.
* Казки та байки вчать нас відрізняти погане від хорошого, відрізняти добро від зла.
І як же важливий в сучасному світі правильний вибір між добром і злом!
Як важливо зараз голосно заявляти про добро і пригнічувати зло, яке є в світі. За нами величезна відповідальність перед майбутнім.
І російські народні казки закликають нас творити добро, піклуватися один про одного, вчать нас тієї народної мудрості, накопиченої століттями.
Байка і казка протиставляє позитивні і негативні риси і характери. У них чітко видно різницю між ввічливістю і грубістю, скромністю і хвалькуватістю, милосердям і жадібністю, хоробрістю і боягузтвом, працьовитістю і лінощами.
Казки показують, що головне багатство людини - не матеріальні цінності, які не життєві зручності і "золоті" палаци, але краса душі і любов.
Зберігаючи теплоту і любов у своєму серці, людина переможе всі темні сили.
Казки вчать нас бути щасливими.
Вони показують, що є в житті найголовніше, дають нам поради, як правильно чинити і чим дорожити.
* І ми гаючи за героями художніх творів, і, витягуючи моральні життєві уроки, вже в наше майбутнє життя, будемо прагнути Він мудрий і грамотно, будемо бачити, привносячи в світ процвітання і любов. Амінь.
"Тіні забутих предків" - один з найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана і Марічку називають українськими Ромео і Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте і вірне почуття.
Любов Івана і Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчук і Гутенюків. Дві рідні душі знайшли один одного, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обидва - діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обидва - талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночкамі. Сподівалися одружитися, незважаючи на сімейну ворожнечу.
Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Маша. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Маші, - це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив в наймах, здавався людям "ведмедем, який зализує свої рани". Потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. Але всі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка - слабка заміна того, що називають сім'єю. Тому що дружина Палагна була Марією! А саме вона, незабутня подруга дитячих і юнацьких років, вічно стояла біля нього, співала свої пісеньки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світла Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя улюбленої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то і він не повинен жити - це вже суперечило б його людської сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео і Джульєтти.
Звичайно, література і життя - не одне й те саме. Життя багатше будь-художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим.
Люди, які вміють любити один раз, дійсно прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Нехай в кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якої М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих - Івана і Марічку.