Письмово дати відповіді на питання 1. Як називається хутір Череваня?
2. Справжнє прізвище Шрама?
3. Чому таке прізвисько
4. Скільки синів було у Шрама
5. Хто ділив гетьманську булаву?
6. У кого закохався Петро?
7. Ким князь Гвинтовка доводиться Череваню?
8. Хто є дружиною Гвинтовки
9. Чому Лесю не віддають за Петра
10. За яких обставин вперше згадується про «чорну раду»?
11. Перша зустріч з Кирилом Туром?
12. За яких обставин вперше зустрічаються Кирило Тур та Шрам?
13. Хто врятував Лесю, коли її викрав Кирило Тур?
14. Кого підбіг рятувати Сомко і як він це пояснив?
15. Куди повезли Петра і хто його лікував?
16. «А посеред двору в Гвинтовки стояв стовп, і в стовпу усе кільця, то залізні,
то срібні…» Навіщо?
17. За яких обставин Петро зустрічається з Кирилом Туром удруге?
18. Якою була «розправа»?
19. Чому рада «чорна» і де відбувається?
20. Хто переміг?
21. Що сталося із Сомком?
22. Як закінчив своє життя Шрам?
Передусім хочеться зазначити, що Іван Якович Франко є видатним українським письменником і новатором в українській літературі. Новатором не тільки у формі, у літературній манері, але й у своєму ставленні до фактів життя, які він малює. Село цікавить Франка не як етнографічний об’єкт. Його турбує соціальний бік сільського життя, гніт, страждання українців.
В історичній повісті «Захар Беркут» письменник майстерно змальовує картини героїчної боротьби Карпатської Русі проти монголо-татарських нападників у XIII столітті. Дія відбувається серед Карпатських гір у квітучій долині, оточеній стрімкими скелями. Саме в цій мальовничий місцині і лежало руське село Тухля, у якому проживав волелюбний народ. Мешканці цього села складали єдину громаду, якою керували поважні й мудрі люди на чолі із Захаром Беркутом. У громаді всі мали рівні права, жили дружно, у злагоді.
Тухольська громада була вільною і незалежною. Аж раптом сталося лихо: до села підступили татаро-монгольські полчища. Вони йшли як господарі, знищуючи все живе на своєму шляху.
Мене вразило те, з якою рішучістю тухольці вирішили битися до останку. Військо Бурунди-бегадира кількістю переважало тухольців у багато разів. Проте тухольці вирішують за будь-яку ціну не пустити монголів у карпатський край. Заманивши ворогів у долину, тухольці зробили засіки і ніби «зачинили» військо Бурунди в кам’яній пастці. Зав’язується кривава битва. Кожен тухолець ладен віддати своє життя за рідний край, аби не випустити ворога живим. Вони обрушили на монголів град важкого каміння: «Градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам’яні стіни з розбитого черепа ».
У свою чергу монголи стріляють по тухольцях отруйними стрілами. Багато тухольських юнаків полягло від тих стріл: «…мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. Зойкнули поранені тухольці і зміталися… вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров». Проте ніщо не могло змусити тухольців здатися. Вони зважуються на відчайдушний вчинок — валять великий кам’яний стовп, який вважали священним, аби ним загатити потік і, таким чином, затопити долину. Це був той останній захід, який поклав кінець битві. Страшною, безславною смертю загинуло монгольське військо, жоден ворог не вийшов живим з тухольської долини. Таким чином тухольці врятували увесь карпатський край і своє рідне село.
Отже, саме завдяки мудрим порадам ватажка громади — Захара Беркута, сміливості й спритності тухольців, їх згуртованості й любові до рідної землі був знищений ворог і одержана перемога.
Українська історія налічує багато героїчних і трагічних сторінок. Українські письменники досить часто звертаються до них, по-своєму зображуючи події. Майже всі видатні українські митці слова мають у своєму доробку історичні повісті.
Іван Якович Франко створив повість «Захар Беркут» , у якій зобразив героїчну боротьбу слов’ян проти татаро-монгольських нападників. Письменник показав виняткову хоробрість і мужність народу. Люди, зображені ним, заради Батьківщини здатні віддати найцінніше — власне життя. Саме так вважає герой повісті Максим Беркут: «Браття, мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія… А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках».
Неодноразово Франко порівнює слов’янські війська з непереможною громадою, зі скелею, яку не можна зрушити з місця. Таку надзвичайну силу надає їм справжня любов до рідного краю, велике прагнення захистити його від ворогів: «Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки напроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди».
Під час бою «молодці» не замислюються над своїм життям, усе для них відходить на другий план, а на першому місці залишається ненька-Батьківщина, яку треба врятувати від злих і нахабних нападників: «Аж наближаючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев’яний щит — і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю».
Отже, у цій повісті Іван Якович Франко мав на меті показати безумовну мужність, непереможний героїзм, притаманні слов’янським народам, а також їх палку любов до рідної Батьківщини.
Повість Андрія Чайковського «За сестрою» здобула широку популярність відразу ж після її написання. В творі ми переносимось в ті далекі часи, коли українські села і міста руйнували турецько-татарські загарбники, вони вбивали і забирали в полон людей нашого народу. На боротьбу з нападниками стали козаки, які ціною свого життя виборювали волю своїй землі. Але найбільше мене вразило те, що це не просто твір про певні історичні події, а справжня повість про пригоди, мужність та вірність.
Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.
Прикладом звитяги і гідності змальовується і головний герой твору Павлусь. Щоб урятувати свою сестру герой вирушає в небезпечні і довгі мандри. Він весь час намагається довести собі та іншим, що він є гідним нащадком козаків і зможе стати справжнім захисником свого краю. Чимало перешкод випало на шляху героя, проте він не здався і знайшов свою сестру, тим самим довів, що він належить до славного козацького роду.
Андрій Чайковський пізніше написав, що він створив цей твір з метою показати всім нашу історію козацького періоду, ще раз нагадати нам про те, ким ми є, хто наші предки. Я вважаю, що письменнику це вдалося, адже це не лише цікава повість, вона містить у собі дуже важливу думку – необхідність бути чесним, мужнім, патріотом свого рідного краю.