Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Объяснение: