Письмовый переказ по твору:
Одна з газет розповідала про якогось Мазура, який убив з рушниці трьох лелек. Навіщо вбив? А невідомо ні нам, ні, мабуть, йому самому. Нудно стало, взяв рушницю і стрелив. Тричі. У птахів, які споконвіку вважалися в українських селах недоторканними, священними. Я був ще зовсім малий, а вже знав — лелек зобижати не можна... Існували народні табу, переступати які було годі. Той, хто переступав їх, опинявся у конфлікті з народною мораллю...
Хочу зрозуміти, як мислить і чи взагалі мислить подібна до отого Мазура людина — людина з дуже маленької літери. Ось вона підняла рушницю, націлилася. Чи подумала при цьому —у що стріляє і навіщо? Якщо прокурор порушить судову справу і засідатиме суд, притягнутий до відповідальності, я певен цього, скаже по-дитячому безпорадно: «Я більше не буду...> Можливо, додасть: «А я не подумав...» ГГозіримо: не подумав. Але хіба від цього легше нам, якщо знаємо: людина може підняти рушницю, не подумавши? І ще гірше, якщо подумав, перш ніж стрелити. Стріляв він не в лелеку, стріляв у нашу з вами душу,
Ще на початку шістдесятих років я писав про загрозу егоїзму, егоцентризму. На жаль, я, мабуть, мав рацію. До останнього часу егоїст почувався досить непогано в нашому суспільному кліматі. Переконливі себелюбці, вони плодились, як гриби після дощу. Жили за принципами: добре лише те, що для мене добре. Або: роблю лише те, що хочу. І жодної думки про інтереси суспільства. І жодної думки про завтрашній день: доки живу, оце й моє, а що буде потім, мене не хвилює...
В одному з фантастичних оповідань розповідається про людину, яка випадково вбила метелика і викликала цим через багато тисячоліть великі суспільні катаклізми. Це оповідання і подібні йому застерігають людство: навіть найменші прояви егоїзму, безвідповідальності непередбачені за наслідками в часі й Г хто зна, можливо, стріляли на Дніпропетровщині не в птахів, ЯКИХ, на жаль, навіть закон як слід не охороняє... Що вже казати за безвідповідальних людей, палець яких —ял гашетці не старої рушниці, а ракети? Яка вона загрозлива сьогодні?!
Вот одна легенда из них , ещё что был лес черный и водились сарни в нем из за этого назвали город Чернигов.
Объяснение:
На території Чернігова є безліч стародавніх курганів дохристиянської доби. Вони приховують безліч таємниць, одна з яких пов’язана з трагічним коханням княжни Предслави Чорної. У період з 948 по 968 роки в Чернігові правив племінник київського князя Ігоря Рюриковича (до речі, якого також звали Ігор) на прізвисько "Чорний". У нього було двоє дітей – Володислав і Предслава. Легенда свідчить, що Предслава була жінкою-воїном і володіла неземною красою. Дізнавшись про неї, князь Хазарський забажав взяти її за дружину. Батько Предслави дав згоду, але дівчина відмовилася виходити заміж за нелюба. Коли договір з князем Хазарським було розірвано, відбулася страшна битва, під час якої відважна дівчина викинулася з вікна високого палацу. Князь "Чорний" також загинув у цій битві і був похований у високому кургані. Замість весілля відбулися похорони прекрасної княжни Предслави та її батька. Згодом цей курган стали називати "Чорною могилою".
Нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з уривками пригодницько-гумористичної повісті Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Це надзвичайно цікава історія. Мене настільки захопили події, описані автором, що я пішов до бібліотеки, взяв книгу про пригоди "тореадорів" і залюбки прочитав її від першої до останньої сторінки.Друзі справжні — мов брати рідні
Народна мудрість
Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.
Повість "Тореадори з Васюківки" теж про гру, вигадку, фантазію.