Питання №2 ?
Історія про те, чому миші, коти та собаки ненавидять одне одного, подана у вигляді

короткого оповідання

листа

«фігурного» вірша

притчі

Питання №3 ?

Прикметна особливість Чеширського Кота – це його

оскал

погляд

усмішка

хвіст

Питання №4 ?

Діна – це

пташка

кішка

мишка

ящірка

Питання №5 ?

Перевіряючи географію, Аліса не згадувала місто

Лондон

Берлін

Рим

Париж

Питання №6 ?

Сувору мораль «вікторіанської» доби втілено в образі

Чеширського Кота

Герцогині

Капелюшника

Білого Кролика

Прометей -  це міфічний герой. його створили ще в стародавній греції. світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. і в країнах тирани знущалися зі свого народу. людям потрібен був захисник. і прометей став цим героєм. прометей захотів людям. він вирішив дати їм вогонь, який палав на олімпі. вогонь здатен освітлювати все навколо. титан мав велике і благородне серце, тому став на людям. прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за тварин. крім того, навчив їх рахувати і писати. прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.він став символом свободи, боротьби за краще життя. вогонь,подарований титаном, полегшив життя первісним людям. а прометей за це отримав пекельні муки. ця стародавня легенда живе у віках. і кожен народ хоче мати свого прометея. і ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю. розум прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.ім’я прометея  буквально означає  "той, що думає наперед", тобто бачить майбутнє. образ прометея знайшов втілення в трагедії есхіла  "прометей закутий". прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. він - великий творець культури людства. люди оцінили вчинок прометея. адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. не згас на землі вогонь, подарований прометеєм. зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? я ж відповім —звичайно. тому що найвища мета буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. ось чому нас вчить прометей.титан прометей надихає людей бути мужніми , незламними , з честю і гідністю переносити труднощі і тортури , не піддаватися на спроби ів задобрити , підкупити чи залякати. образ прометея вчить цілеспрямовано , не відступаючи , діяти на благо інших людей , всього людства. титан прометей надихає людей бути мужніми , незламними , з честю і гідністю переносити труднощі і тортури , не піддаватися на спроби ів задобрити , підкупити чи залякати. образ прометея вчить цілеспрямовано , не відступаючи , діяти на благо інших людей , всього людства.

Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — ро­мантизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой зда­тен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію зако­ханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.

Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».

Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».

Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання перехо­дять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.

Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:

Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його ото­чує ненависне йому «порядне товариство»:

Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.

із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають віль­но груди».

У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для роман­тиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.

Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.

«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світо­вій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й ме­лодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати лірич­ному герою Гейне