Питання та завдання до контролю знань студентів

чому так важко було мойсеєві реалізувати свою мету — народ до землі обітованої?
як склалися стосунки мойсея з гебреями на цьому важкому шляху?
чому мойсей називає народ «нетямучим», «рабами», «юрбою», «упертими», «наче сліпими», адже саме заради цього народу він зрікся всього у житті?
хто такі авірон і датан, яку роль вони відіграли в стосунках мойсея з народом?
у чому основний конфлікт між мойсеєм і «лихим демоном громади» датаном?
прокоментуйте промову мойсея (iv розділ). яка її основна думка? яка риса мойсея виявляється в ній?
навіщо мойсей розповів казку про обрання короля серед дерев?
як ви думаєте, чому саме терен погодився бути королем і до чого це його зобов’язує?
що означають рядки з поеми:
о ізраїлю, ти той посол,
і будущий цар світу!
чом не тямиш посольства свого
і його заповіту?
прокоментуйте діалог мойсея й азазеля — темного демона пустелі — з погляду проблеми «вождь і народ». назвіть якості мойсея, що тут яскраво виявилися.
як розуміти вислів єгови: «хто вас хлібом накормить, той враз хлібом піде до гною; та хто духа накормить у вас, той зіллється зі мною…»?
що відчув народ, коли вождь залишив його? чому?
яким люд постає у прикінцевих епізодах із погляду проблеми «народ і вождь»?
— зіставте пролог і епілог, зробіть висновки.

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»

  У нашому будинку є підвал. Колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на балконі, а підвал віддали мені. Там я влаштував майстерню. Саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. Біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. Це крісло подарував мені батько. Він у мене директор театру. Він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. Я так і зробив. - Недавно я зробив дві драбини. Одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні. 

Іноді до мене заходять друзі. Ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. У цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати. 

На Новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. Учителям та учням вони дуже подобаються.