Кіт -загадка Події відбуваються з моїм котом.На вигляд ну самий,що не є звичайний кіт.Але є щось в нього таємне і таке водночас дивне.Джеку - 2 роки.А чому саме таке ім`я?Та ні,ви будете дуже здивовані.Я назвала його на честь одного актора -Джекі Чана.Мені він здався якимсь схожим на мого кота.Напевно характером,манерою життя.А може їх просто обох я полюбила однаково.Це вже судити вам.Це рудий пухнастий приятель з зіркою в лобі і з блакитними очима наче василькаами.Він не охоче куштує м`ясо,ковбасу,рибу,а все більше полюбляє овочі та фрукти.Я знаю його секрет - він вегетаріанець. -Прівіт усім.Я Джекі.Той самий котик,якого так полюбляють.Моя господарка думає,що я особливий,насправді я дуже цінний екземпляр!.Я з планети Фруктімус,яказнаходиться в неосяйному космічному просторі.То не звичайне місце,то планета де проживають коти.Вони виховуються з самого малечку.Навчаються різним видам мистецтва.І тому мені і справді личить ім`я Джекі,як і він,я займаюся карате,кун-фу.Та я взагалі інтелектуал,якщо чесно кажучи.А ще я вивчав танці,музику,не розумію навіщо це мені потрібно,але тепер я "ходяча енцеклопедія".І взагалі мені це слово дуже подобається.Воно таке ж неординардне,як і я сам.В кожногокотає свій талісамн,в мене це зірка.Підготувавши обраних котів до місії,нас транспотртують на Землю.Я прилетів до вас,а потім народився маленьким кошеням з зірою в лобіна згадку про те ,з якої я планети.Я ріс і підростав як звичайне кошеня,майже нічим не відрізняючись від моїх побратимів.А потім я потрапив до моєї господарки.Чудова дівчина.Але ж я не повідомив вам:навіщо я тут?Це дуже просто.Ми тут,щоб захищати людей від неприємностей,а саме від собак.Просто Фруктімус і Уранімус часто конфліктують між собою.І мене вчили,що собаки - це дуже погані тварини.Я справді,спочатку так гадав.Але господарка тримає пса Гарольда вдома.І я з ним потоваришував.Дуже розумний,як для пса.З ним можна поспілкуватися про будь-що.Але як виявилось не всі чотирилапі друзі людей чемні.Одного рвзу,ми з господаркою йшли в ліс,щоб позбирати трави для гербарію,їй потрібно було.І ось йдемо такі і нікого не чіпаємо і тут...Я навіть не встиг запанікувати,як з кустів вискочила собака і давайпоказувати свої рівнесенькі,білесенькі зуби,як паркан пофарбований.І не можу не помітити,що видно стоматолог справжній мастер,треба буде візитку взятиІ ось він красується своїми зубками,я не дово думаючи використовую силовий удар і все,ворог в нокауті.Але все було більш реалістично,я пошипів на нього,що він злякався і втік.А ми продовжили свою прогулянку далі.І це все ще не всі пригоди,які траплялися зі мною та моєю господаркою.Саме головне - це те,що вона щаслива і я завжди буду охороняти її від неприємностей. А може мені поспілкуватися з нею?Адже не даремно я вивчав її мову,а то я кось не чесно.Я знаю багато про людей,а вони про нас зовсім трішки.Ой, вибачте,господарка кличе,я потім допишу.Вперед,пригоди кличуть нас!До зустрічі!
Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".
Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.
Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.
-Прівіт усім.Я Джекі.Той самий котик,якого так полюбляють.Моя господарка думає,що я особливий,насправді я дуже цінний екземпляр!.Я з планети Фруктімус,яказнаходиться в неосяйному космічному просторі.То не звичайне місце,то планета де проживають коти.Вони виховуються з самого малечку.Навчаються різним видам мистецтва.І тому мені і справді личить ім`я Джекі,як і він,я займаюся карате,кун-фу.Та я взагалі інтелектуал,якщо чесно кажучи.А ще я вивчав танці,музику,не розумію навіщо це мені потрібно,але тепер я "ходяча енцеклопедія".І взагалі мені це слово дуже подобається.Воно таке ж неординардне,як і я сам.В кожногокотає свій талісамн,в мене це зірка.Підготувавши обраних котів до місії,нас транспотртують на Землю.Я прилетів до вас,а потім народився маленьким кошеням з зірою в лобіна згадку про те ,з якої я планети.Я ріс і підростав як звичайне кошеня,майже нічим не відрізняючись від моїх побратимів.А потім я потрапив до моєї господарки.Чудова дівчина.Але ж я не повідомив вам:навіщо я тут?Це дуже просто.Ми тут,щоб захищати людей від неприємностей,а саме від собак.Просто Фруктімус і Уранімус часто конфліктують між собою.І мене вчили,що собаки - це дуже погані тварини.Я справді,спочатку так гадав.Але господарка тримає пса Гарольда вдома.І я з ним потоваришував.Дуже розумний,як для пса.З ним можна поспілкуватися про будь-що.Але як виявилось не всі чотирилапі друзі людей чемні.Одного рвзу,ми з господаркою йшли в ліс,щоб позбирати трави для гербарію,їй потрібно було.І ось йдемо такі і нікого не чіпаємо і тут...Я навіть не встиг запанікувати,як з кустів вискочила собака і давайпоказувати свої рівнесенькі,білесенькі зуби,як паркан пофарбований.І не можу не помітити,що видно стоматолог справжній мастер,треба буде візитку взятиІ ось він красується своїми зубками,я не дово думаючи використовую силовий удар і все,ворог в нокауті.Але все було більш реалістично,я пошипів на нього,що він злякався і втік.А ми продовжили свою прогулянку далі.І це все ще не всі пригоди,які траплялися зі мною та моєю господаркою.Саме головне - це те,що вона щаслива і я завжди буду охороняти її від неприємностей.
А може мені поспілкуватися з нею?Адже не даремно я вивчав її мову,а то я кось не чесно.Я знаю багато про людей,а вони про нас зовсім трішки.Ой, вибачте,господарка кличе,я потім допишу.Вперед,пригоди кличуть нас!До зустрічі!
Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".
Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.
Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.