Продовження оповідання Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки» Приїхавши додому Юрко відчував велике почуття досади, що так і не вибачився перед подругою. А тим часом Тося у селі також мучила себе відчуттям що вона зробила,щось не правильно. Друзі зрозуміли, що вони повинні були вибачитися один перед одним, але не могли, бо були далеко один від одного. Через місяць почався навчальний рік, але Юрко не пішов у школу тому, що захворів. Тося про його хворобу дізналася від бабусі, і дуже жаліла, що не може підтримати його. На вихідних бабуся запропонувала внучці поїхати до міста та навідати хворого друга. Постукавши в двері, дівчинка хвилювалася як Юрко сприйме її приїзд, чи не тримає він на неї бувалу образу. Юрко відкрив двері і побачив дівчинку з русявим волоссям та одягнену у гарне червоне пальто (якщо чесно вона була схожа на червону шапочку) із банкою смачного малинового варення. Юрко впізнав у цій постаті свою найкращу подругу Тосю. Хлопчик дуже зрадів і не дивлячись на те що був хворий обійняв подругу і сказав таке довгоочікуване: «Пробач мене!». Тося також відповіла взаємністю. Юрко запросив подругу на смачнючі вареники з вишнями, які зробила сьогодні мама. Потім вони декілька годин поспіль розповідали про те, що вони відчували після розтавання. Юрко сказав: - Як мені жаль, що я допустився такої помилки із тими беззахисними каченятами. У відповідь Тося розсміялась і відповіла: - Не турбуйся ти так. Твої каченята цілі та здорові. - Як це? - А ось так. І тепер вони весь час приходять до мене в гості і граються поряд із моїми свійськими тваринками. Тепер вже юнака не мучила совість за те, що він зробив з малими каченятами, а знав що вони вже майже дорослі, самостійні каченятка.
Ні, ні і ще раз ні! Нащадка козацького роду з пригодницького роману Івана Багряного "Тигролови" аж ніяк не можна втиснути в рамки створених кінематографом суперменських образів. Пояснення очевидне : ні найперший Супермен 1938 року, ні Людина-Павук, ні Бетмен не дотягають до Григорія Многогрішного.
По- перше, коміксові супергерої сформувалися на базі трьох основних типів пригодницьких персонажів: науково-фантастичної суперлюдини, надлюдини бульварних журналів і таємного месника. Їх характерні риси — надздібності, костюм, подвійне життя. Вони від народження чи з раннього дитинства наділені надзвичайною силою, чи здатністю літати, чи завдяки павутині лазити по хмарочосах, чи ще чимось подібним. Їхні перемоги стають можливими саме завдяки цим казковим талантам.
У своєму ж герої Іван Багряний виводить тип сильної Людини, спроможної без феноменальних природних здібностей Кларка Кента («перестрибувати двадцятиповерхові будинки, підіймати величезну вагу, бігати хутчіше за швидкісний поїзд") протистояти страшній смертоносній системі; здатної на виживання в умовах тайги лише силою своєї волі; готової на божевільний ризик без кажанячих крил Бетмена чи павутини Людини-Павука задля здобуття свободи.
Батько попереджає Супермена, що люди боятимуться його, коли дізнаються про його властивості: "стрибати вище за будинки, бігати швидше за потяг, видирати з корінням дерева й кидати їх геть". Григорій заставляє свого мучителя Медвина дрижати від люті й безсилля, будучи ув'язненим, покаліченим, замученим тортурами, та однаково нескореним. Сила волі і велич духу Многогрішного діяли на ката гірше, ніж фізичний опір, якому можна було б протистояти, деморалізували його, змушували бажати уже не скорити Григорія, а хоча б викликати у нього стогін. Але й цього досягти не вдалося. І це друге, що робить героя "Тигроловів" сильнішим за вигаданих супергероїв.
І, нарешті, третє й найголовніше, в чому кінематографічні супермени програють Многогрішному. Григорій, на відміну від них, не борець з абстрактним злом чи окремими поганими людьми. Він протистоїть реальній тоталітарній машині смерті, яка перемелює мільйони (це не гіпербола) життів, аби його Україна була завжди. Медвин називає це "зоологічним націоналізмом". Для самого ж Григорія це природне почуття любові, яке зобов'язує діяти.
Ніякий супермен не здатен перевершити людину, яка керується благородними намірами й сприймає себе невіддільно від свого народу. І те, що вже 6 років молоді і старі нащадки козацького роду без усіляких марсіанський суперздібностей боронять нашу землю і нас на ній, - найпереконливіший прояв сили Людини.
Відповідь:
Ні, ні і ще раз ні! Нащадка козацького роду з пригодницького роману Івана Багряного "Тигролови" аж ніяк не можна втиснути в рамки створених кінематографом суперменських образів. Пояснення очевидне : ні найперший Супермен 1938 року, ні Людина-Павук, ні Бетмен не дотягають до Григорія Многогрішного.
По- перше, коміксові супергерої сформувалися на базі трьох основних типів пригодницьких персонажів: науково-фантастичної суперлюдини, надлюдини бульварних журналів і таємного месника. Їх характерні риси — надздібності, костюм, подвійне життя. Вони від народження чи з раннього дитинства наділені надзвичайною силою, чи здатністю літати, чи завдяки павутині лазити по хмарочосах, чи ще чимось подібним. Їхні перемоги стають можливими саме завдяки цим казковим талантам.
У своєму ж герої Іван Багряний виводить тип сильної Людини, спроможної без феноменальних природних здібностей Кларка Кента («перестрибувати двадцятиповерхові будинки, підіймати величезну вагу, бігати хутчіше за швидкісний поїзд") протистояти страшній смертоносній системі; здатної на виживання в умовах тайги лише силою своєї волі; готової на божевільний ризик без кажанячих крил Бетмена чи павутини Людини-Павука задля здобуття свободи.
Батько попереджає Супермена, що люди боятимуться його, коли дізнаються про його властивості: "стрибати вище за будинки, бігати швидше за потяг, видирати з корінням дерева й кидати їх геть". Григорій заставляє свого мучителя Медвина дрижати від люті й безсилля, будучи ув'язненим, покаліченим, замученим тортурами, та однаково нескореним. Сила волі і велич духу Многогрішного діяли на ката гірше, ніж фізичний опір, якому можна було б протистояти, деморалізували його, змушували бажати уже не скорити Григорія, а хоча б викликати у нього стогін. Але й цього досягти не вдалося. І це друге, що робить героя "Тигроловів" сильнішим за вигаданих супергероїв.
І, нарешті, третє й найголовніше, в чому кінематографічні супермени програють Многогрішному. Григорій, на відміну від них, не борець з абстрактним злом чи окремими поганими людьми. Він протистоїть реальній тоталітарній машині смерті, яка перемелює мільйони (це не гіпербола) життів, аби його Україна була завжди. Медвин називає це "зоологічним націоналізмом". Для самого ж Григорія це природне почуття любові, яке зобов'язує діяти.
Ніякий супермен не здатен перевершити людину, яка керується благородними намірами й сприймає себе невіддільно від свого народу. І те, що вже 6 років молоді і старі нащадки козацького роду без усіляких марсіанський суперздібностей боронять нашу землю і нас на ній, - найпереконливіший прояв сили Людини.
Пояснення:
без Суперменових властивостей з Марса