Произведение по повести Г. Тютюнника «Климко» Война несет горе всем. Кровь, боль, страдания выпали на долю взрослых, которые с оружием в руках ушли на фронт. И что чувствовали дети и подростки, многие из которых остались без опеки старших, без крыши над головой, перед ежедневной смертельной опасностью? На себе, своей судьбе испытал черный дыхание смерти и Григор Тютюнник. Позже, став писателем, он не смог не описать тех ужасов, которые выпали на долю поколения. Рассказ о детях войны - основная тема его творчества, в частности повести «Климко». Главный герой, как и сам писатель, остался сиротой, воспитывался у дяди, пока тот не погиб от немецкой бомбы. Уже с начала повести мы видим, что мальчик серьезный, ответственный. А со смертью дяди ему и вовсе пришлось полагаться только на себя. И Климко, и его друг Зульфат - отзывчивые, чувствительные к чужому горю. Сами беззащитны, они приютили у себя свою учительницу с ее младенцем. Поняв, что запасов на зиму мало, Климко решил идти в Славянск за солью, на которую можно было наменять продовольствия. Путешествие далекая и безопасна, но Клим-ко готов терпеть холод и голод ради Зульфата, ради Натальи Николаевны и ее детеныша. Взаимо характерная черта почти всех героев повествования. На первый взгляд бес человек в трагической ситуации находит силы и возможность другому: ребята учительнице, старый безногий сапожник вместе с голодным Климко молоденькую девушку от облавы, чужая женщина ухаживает больного Климко и даже приглашает остаться жить в ней. Беда сближает, сплачивает людей, обнаруживает глубины человеческой души: доброту, порядочность одних и жестокость и подлость других. Финал рассказа - трагический. Климко погиб от фашистской пули уже у самого дома, а «из пробитого мешка тоненькой струйкой потекла на дорогу соль. Эта повесть страшная своей правдой о войне и красивой правдой о благородных людей. Склоняя голову перед памятью детей, погибших на войне, мы должны приложить все усилия, чтобы не отапливал огонь войны души детей.
Микола Васильович Гоголь народився в Україні. Усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.
Мужньо витримав Тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. Та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
У кінці твору смерть чекає і на самого Тараса. Та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. Саме таких людей, як Тарас Бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на Січі, про них складали пісні кобзарі. Такими людьми пишався наш народ, ними славилась Україна!
В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.
Мужньо витримав Тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. Та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
У кінці твору смерть чекає і на самого Тараса. Та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. Саме таких людей, як Тарас Бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на Січі, про них складали пісні кобзарі. Такими людьми пишався наш народ, ними славилась Україна!