Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської.Народилась у родині вчителів.
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути
надрукованими.1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У1989 р. побачила світ збірка «Вибране».За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко.Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська — літературознавець, автор статей про літературу Італії, перекладачка багатьох італійських та іспанських поетів.Ліна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати «тирана» українського слова. Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.
Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути
надрукованими.1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У1989 р. побачила світ збірка «Вибране».За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко.Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська — літературознавець, автор статей про літературу Італії, перекладачка багатьох італійських та іспанських поетів.Ліна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати «тирана» українського слова. Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим