Іноді навіть найближчі люди не мають достатнього взаєморозуміння між собою. Це дуже сумно, оскільки без такого взаєморозуміння жити набагато складніше, ніж з ним. Завдяки взаєморозумінню люди дійсно можуть впоратися зі своїми проблемами, вирішити складності буття і добитися істотного успіху в житті. Драматичний приклад всього цього показаний у творі Джеймса Олдріджа під назвою «Останній дюйм».У даному творі описується історія батька і сина, які полетіли на безлюдний острів заради розваги – пофотографувати акул. Але батько допустив велику помилку, він приманював акул, заплямований кров’ю, що призвело до того, що ці хижаки його сильно покусали. Після цього його життя було під великою загрозою, він не зміг би впоратися з керуванням повітряного судна самостійно. Батькові довелося побіжно вчити сина такій складній справі, як управління літаком. Але проблема була в тому, що хлопчик ніколи не відчував розуміння з боку свого тата. Ці двоє дуже мало спілкувалися, в цілому у них було вкрай мало спільного. Проте, хлопчикові вдалося не тільки долетіти, куди потрібно, а й подолати той горезвісний останній дюйм, який був найскладнішим місцем.У підсумку, аналізуючи даний твір, хочеться зробити висновок, що, швидше за все, батько і син знайшли таке важливе взаєморозуміння. Але зробити це їм вдалося лише перед обличчям справжньої смерті. Імовірність того, що дитина допустить серйозну помилку і так і не зможе посадити літак нормально, була дуже висока. Тим не менш, він впорався з цим завданням. В кінці розповіді автор наводить слова батька, який подумки обіцяє самому собі приділяти більше уваги синові і робити все, щоб стати для нього справжнім другом, а не просто біологічним батьком.Я не думаю, що знайти спільну мову з людиною можна тільки тоді, коли вам загрожує смертельна небезпека. Звичайно, в таких ситуаціях дійсно люди постають такими, якими вони є насправді, а не намагаються здатися певними через особливості свого характеру. Постаючи справжніми, реальними, люди дійсно заслуговують поваги та розуміння. У той же час я переконаний, що іноді і в простому, звичайному житті буває так, що люди показують себе справжніми, відвертими, тим самим привертаючи до себе повагу і даючи можливість знайти з собою спільну мову.Спільну мову люди можуть знайти лише тоді, коли вони ведуть себе по-справжньому, не прикидаються і не намагаються справити якесь враження. Приклад тому був показаний у творі «Останній дюйм». У той же час я вважаю, що бувають в житті людини й інші ситуації, коли з ним можна відшукати взаєморозуміння, не тільки в настільки екстремальні випадки.
«Чини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою», — сказано в Біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. Та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? Адже одні скажуть, що Біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають. Але це хибні підходи, бо людина щодня потрапляє в ситуації, коли слід зробити певний вибір: вчинити по-доброму чи байдуже пройти мимо. Це тільки здається, що в такі ситуації ми не потрапляємо. Особливо в громадському транспорті ми маємо безліч можливостей випробувати і своє терпіння, і добре ставлення до людей.Поруч з доброю людиною зникає напружена атмосфера, згладжуються гострі кути, зникає непорозуміння. З такою людиною легко і затишно, вона ніби лише своєю присутністю створює довіру між людьми, при таких людях зовсім недоречними стають сварки чи емоційні суперечки. Я вважаю, що такі люди керуються саме тим заповітом із Біблії, можливо, навіть не підозрюючи, що чинять так за християнським ученням.Є, звичайно, й інша категорія людей, які спроможні на добрі вчинки тоді, коли їм це вигідно. Найгірше те, що вони вважають це нормальним явищем, діє принцип «ти — мені, а я — тобі». На жаль, інколи таке явище можна гати в школі (з етичних міркувань не буду називати ні імен, ні прізвищ), коли батьки деяких учнів запопадливо увалені до класного керівника (адже клас випускний). Наприклад, у вчителя захворіла дитина, то вони ладні знайти найкращих фахівців, аби лиш до в нещасті. Та тільки мета в них зовсім інша: ми тобі допомагаємо, тож і ти до нашій дитині отримати добрий атестат про середню освіту. І вже зовсім інакше розмовляють після закінчення школи. Соромно й прикро за такі ганебні явища, втішає те, що вони поодинокі.Та є ще одна мудрість народна: добре роби — добро стократ помножене до тебе повернеться, вчиниш зло — так само до тебе повернеться. На мою думку, що корисливий вчинок, що зло — це поняття надзвичайно близькі. Людина за своєю суттю створена для добра й любові, тому будь-яке відхилення від цього дуже швидко стає очевидним і приносить тільки розчарування і страждання людям, які не розуміють таких очевидних істин. Тож виходить, що сенс життя кожної людини полягає у творенні добра.