М. коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. їх писав м. коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. нещодавно ми читали повість письменника «дорогою ціною». у творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною… у повісті два головних героя: остап – звичайний селянин-кріпак і соломія – його кохана. їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що соломія давно кохала остапа і мріяла бути лише з ним. та дівчина не здалася. коли остап вирішив тікати за дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. звичайно, соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.ми бачимо соломію сильною і рішучою. мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. з коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. тому це рішення соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради остапа… а згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим… соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як остап, а просто, щоб бути з ним, втілити його мрію. і вона це зробила, правда, ціною власного життя. соломія визволила остапа від турків, але сама при цьому загинула. та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною… чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? як на мене, навряд чи. зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила соломія. вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…
Яцілком згоден з народною мудрістю «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений".я часто питав себе: «що таке час взагалі? ». матеріально його не існує, але він здатен на що завгодно: він, тобто час, може розлучити людей, подарувати життя, розбити серце та вилікувати душу. зараз кожен з нас живе за індивідуальним розкладом, який містить багато пунктів досягнення головної мети чи мрії. але, слідуючи цьому розкладу, ми втрачаємо цінність часу, котра, згодом, стає нам байдужа. і саме в цей момент трапляється щось жахливе,те, що потім змушує страждати через свою неувагу до будь-чого. це нагадує мені кидок бумеранга – як ми ставимося до часу, тим він нам і відплатить. на цю тему можна розмірковувати ще багато часу, але треба зрозуміти, що, як би не хотілося, повернути час назад неможливо. один день не можна прожити двічі. я твердо знаю, що цей твір може навчити когось тим, про що він і не замислювався. я вважаю, що найприємніше марнування часу – це проведення його з користю для себе й інших. це – мій особистий принцип, котрий, я , не зміниться.цій проблематиці приділяв увагу видатний український письменник григорій квітка-основ’яненко у своєму творі «маруся». коли василь, повернувшись із заробітків, дізнався про трагічну смерть своєї коханої, він повністю віддався суму й печалі. в його голові дзвеніли думки, одна з яких змушувала його шкодувати про те, що він так мало часу провів зі своєю коханою марусею. я вважаю, що григорій квітка-основ’яненко цим оповіданням хотів навчити читачів цінувати кожну мить, проведену з рідними чи коханою. адже, життя дуже коротке, протягом якого треба проводити більшість часу з тими людьми, котрі завжди будуть з тобою.і зараз мені б хотілося навести приклад з власного життя. цінувати час я навчився декілька років тому. трагічний урок навчив не одного мене, ай всю мою родину. мій дідусь усе своє життя працював викладачем фізичної культури в сільській школі. він був дуже мудрий та розумний,багато читав та вмів радіти життю. але, також, він мав одну шкідливу звичку – він обожнював палити. стаж паління в нього був великий – тридцять років. але,коли йому виповнилося 56 років, у нього було виявлено захворювання на рак слинної залізи. кожен з нас розумів те, що дідусю залишилося недовго. день,коли він помер став для мене найжахливішим. вже потім, через декілька днів, я зрозумів, як багато часу люди витрачають на непотрібне, коли можна було б подарувати його близьким та рідним людям.отже, час,хоча не матеріальна одиниця, але стрімко тече вперед,змінюючи все навкруги, навіть те, що не під силу змінити людині. таким чином, можна зробити висновок, що народна мудрість «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений» дійсно має глибоку повчальну думку, яка є актуальною в наш час.
