Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.
Тематика твору: щира дружба робить чудеса.
Носії добра – Сашко, Сіроманець, льотчики, Андрійко, Галя Грушецька, батьки хлопчика.
Носії зла – Чепіжний, Побігайло, Шевчук.
Повість вчить дружити, допомагати слабшим, відстоювати свою думку, бути самостійним та відповідальним.
Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – вовк Сіроманець.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – Сашко, Галя, батьки Сашка, Чепіжний та інші мисливці, льотчики, Андрійко, Галя Грушецка, учителька.
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Объяснение:
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.
Тематика твору: щира дружба робить чудеса.
Носії добра – Сашко, Сіроманець, льотчики, Андрійко, Галя Грушецька, батьки хлопчика.
Носії зла – Чепіжний, Побігайло, Шевчук.
Повість вчить дружити, допомагати слабшим, відстоювати свою думку, бути самостійним та відповідальним.
Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – вовк Сіроманець.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – Сашко, Галя, батьки Сашка, Чепіжний та інші мисливці, льотчики, Андрійко, Галя Грушецка, учителька.