- Пригадую ще,- продовжив свою розповідь Віктор Олексійович далі,- сварківці розповідали, що з ранку того дня в селі вони бачили пару сіроманців, напевне вовка і вовчицю. Хтось із них забіг до стайні, його закрили у приміщені, а потім знешкодили. Селяни казали, що скоріш за все загинув вовк, а вовчиця, мабуть, і сиділа на купі піску біля Кобівщини і сумувала за загиблим хазяїном – сіроманцем та була не дуже голодною, тому і не напала на поодиноку людину». Зважаючи на цей випадок, Віктор Олексійович зробив для себе такий висновок: по можливості не їздити самому вночі з роботи додому, а залишатися на ночівлю у населеному пункті.
Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному. Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин. Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.
