Головні герої «Момент»: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун. Головний герой оповідання – тюремний оповідач на прізвисько Шехе-резада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. Їх зустріч – дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. “Момент” Винниченко образ панни Мусі Образ Панни – це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, Опис зовнішності«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом’яним бриликом на колінах» Очі«А очі, як у зляканої лані, променисті, Чисті, великі». «Очі горіли напруженням і були великі, Прекрасні» Сміх«Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі» Манери поведінки«Галантно повела вона рукою круг себе» «Вона вийняла з-під свитки хусточку і почала витирати мій лоб із серйозним і заклопотаним поглядом» Зовнішність в екстремальних ситуаціях«Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, із суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю». «Волосся висмикнулось з-під хустки й дикими, серпосхожими пасмами обіймали лице. Свитка незграбно висіла на плечах і тягнула їх донизу». «З висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута, вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким». «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Риси характеру«Убити себе зумію». «А знаєте, мені чогось зовсім не страшно… Цікаво тільки дуже». «—… Ви надзвичайно гарні зараз. — Я не знаю, що треба сказати на це» Вчинки«Стражники трусять уже товаришів… Якусь панночку шукають». Погляди на життя«…А ім’я — пошлість». «Як мене вб’ють,… напишіть так: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Більше нічого» «— Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». «А вона, ніби дивлячись собі в душу, обривисто-напружено говорила: — Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошліть… Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить зовсім не буде». «— Я буду носити вас в душі» Муся впевнена, що щастя – це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя.
или вот) кладний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство.Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце, тобто дотримувалося напівкочового життя, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі.Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту, мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут тих народів, чий б життя до недавнього часу відповідав первісній стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми господарювання спричинив зміну життя. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство; замість мандрівного життя настає відносна осілість, тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими.
Головні герої «Момент»: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун. Головний герой оповідання – тюремний оповідач на прізвисько Шехе-резада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. Їх зустріч – дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. “Момент” Винниченко образ панни Мусі Образ Панни – це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, Опис зовнішності«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом’яним бриликом на колінах» Очі«А очі, як у зляканої лані, променисті, Чисті, великі». «Очі горіли напруженням і були великі, Прекрасні» Сміх«Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі» Манери поведінки«Галантно повела вона рукою круг себе» «Вона вийняла з-під свитки хусточку і почала витирати мій лоб із серйозним і заклопотаним поглядом» Зовнішність в екстремальних ситуаціях«Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, із суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю». «Волосся висмикнулось з-під хустки й дикими, серпосхожими пасмами обіймали лице. Свитка незграбно висіла на плечах і тягнула їх донизу». «З висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута, вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким». «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Риси характеру«Убити себе зумію». «А знаєте, мені чогось зовсім не страшно… Цікаво тільки дуже». «—… Ви надзвичайно гарні зараз. — Я не знаю, що треба сказати на це» Вчинки«Стражники трусять уже товаришів… Якусь панночку шукають». Погляди на життя«…А ім’я — пошлість». «Як мене вб’ють,… напишіть так: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Більше нічого» «— Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». «А вона, ніби дивлячись собі в душу, обривисто-напружено говорила: — Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошліть… Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить зовсім не буде». «— Я буду носити вас в душі» Муся впевнена, що щастя – це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/moment-vinnichenko-obrazi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
кладний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство.Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце, тобто дотримувалося напівкочового життя, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі.Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту, мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут тих народів, чий б життя до недавнього часу відповідав первісній стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми господарювання спричинив зміну життя. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство; замість мандрівного життя настає відносна осілість,
тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими.