План характеристика мирослави

Образ несе в собі велике смислове навантаження, за ним криється цілий комплекс тогочасних явищ і фактів. Це виявляється і в строфічній побудові вірша, і в його розмірі, і в конструкції речень, і в сатиричних засобах зображення. Написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Проте поет вносить у вірш елементи новаторства, застосовуючи в ньому виключно чоловічі рими, тонізуючи його і наближаючи до дактиля. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен. А за до метонімій поет вдало виділяє потрібні йому слова-поняття; цьому сприяють також анафоричні повтори на початку віршованих рядків, які підсилюють емоційне звучання твору, сприяють його композиційні стрункості й завершеності.
Для пісні Сковороди характерна простота, народність стилю і мови, які виходять далеко за межі старокнижної поетики. Починається пісня словами, які нагадують старовинні народні прислів'я: "Що не город, то норов", "Що не голова, то розум". Взагалі у творі виразно проступає жива народна мова, особливо в лексиці та фразеології: "трещит голова", "юриста", "манер", "грунта", "Федька-купец", "в свете дума", "на ловлю собак", "все жереш", "чистый хрусталь", "всякому горлу", "ты не щадиш", "шумит дом..., как кабак" та ін.
Говорячи про пісню "Всякому городу нрав и права", слід підкреслити що вона не була винятковим явищем в українській літературі другої половини XVIII ст. Сковорода йшов у загальному руслі сатиричного віршування, в якому окремі автори іноді підносилися до широких соціальних узагальнень. Для прикладу можна назвати "Сатиричний вірш 1764 года" "Плач кіевских монахов" (1786), "Доказательства Хама Данилея Куксы потомственны", "Плач дворянина", "Песнь Пасталія" та ін..
Мотивами осуду панської сваволі, критикою зловживань і хабар ництва чиновників сатиричні вірші XVIII ст. перегукуються з піснею Сковороди.
Сатиричний пафос вірша Сковороди "Всякому городу нрав и права" викликав багато літературних наслідувань не тільки на Україні, але і за її межами. Деякі поети кінця XVIII — початку XIX ст. свідомо орієнтувалися на сковородинський вірш, доповнюючи його новими строфами, в яких проводили злободенні для свого часу ідеї). (За Ф.М. Поліщуком).

У людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. І усі вони засновані на любові людини до людини. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. І воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення "Людина людині вовк". Але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. Для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. Потрібно бути щирим гуманістом. Тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. Та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти. Легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. Легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. Легко бути добрим, допомагаючи молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. І як же важко утриматися від того, щоб не "добити", не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. І ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за до Адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. Тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. А може зненавидить, хто знає.Важко допомагати тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй до або твбїй поблажливості. Іноді бути милосердним нестерпно важко. І, зрозуміло, це дано не кожному. І мені навіть здається — тільки обраним.