Привіт дівчатка. Ви вже такі дорослі. Напевно не такі як на фото. Ви запитували мене — а де тато?
Ви вже не маленькі , тому я розповім.Полонені німці зводили житловий квартал. Там був ваш тато.Спочатку люди боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.Навесні ваш тато скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, місцеві діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Діти недолюблювали німців. А ось дорослі відносилися нейтрально. Тато часто показував ваше фото .Під осінь тато захворів, страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Згодом сталась погана подія.Вашого тата знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом. Поховали зневажливо, навіть горба не насипали. Будинок який будував він, дуже надійний. Ось така історія дівчатка. Хай щастить. Бувайте...
Кожен з нас хоч раз у житті зустрічав людей, які повністю змінювали уявлення про те, якими б ми хотіли бути. Найцікавіше, що ці люди самі не були ідеалом, були такими ж звичайними як і ми, хоча мали в собі щось таке, що змушувало нас на підсвідомому рівні тримати їх за приклад.
Неважливо, що саме в них було таким привабливим, хоча найчастіше це був саме їх вигляд, те враження, яке справляв їх шарм. І такими сильними були ті «чари», що ми, не встигнувши зрозуміти “чому?”, ставали одержимими ними. Раптом виникало бажання вдягнути те, чого ніколи не хотілося до того, як ми їх зустріли. Хотілось по-іншому їсти, спілкуватися, рухатись. Причому таке відчуття було не зовсім осмисленим, скоріш підсвідомим бажанням бути хоч у чомусь подібним до цих чудових людей. А потім ми із здивуванням раптом помічали, що ненавмисно копіюємо їх жести і манеру поводитися.
Отже, завжди знаходяться люди на яких ми б хотіли рівнятися. Але немає ніякої потреби зациклюватись на цьому, бо без НАС світ був би витонченою, бездоганною але статичною й бездушною досконалістю. Нам залишається лише усвідомити це і бути собою...
Я люблю бути собою. Здавалося, що може бути легшим? Але коли вирішуєш щось для себе і сам відповідаєш за все, що твориш, коли в тебе є люди, яких ти цінуєш – завдання бути собою впаковується в просту складність. Бути собою так, щоб іншим також було добре.
Основне завдання тут в тому, щоб ні на секунду не стати егоїстом. Не підпустити навіть близько думки, що ти знаходишся в світлі прожектора, а інші цей прожектор тримають. Поклонятися собі – означає не бути собою…
Бути собою – це почуватися на своєму місці, розуміти: ти не вічний, і час треба використовувати раціонально. Жити так, щоб депресія була в інших. Жити так, як ніхто ще не жив.
Бути собою – прекрасно. Коли ти – це ти, вибір робиться сам собою. Немає зайвих сумнівів, що правильно, а що ні. Коли ти є собою, ти щасливий. А людина мусить бути щасливою!
Привіт дівчатка. Ви вже такі дорослі. Напевно не такі як на фото. Ви запитували мене — а де тато?
Ви вже не маленькі , тому я розповім.Полонені німці зводили житловий квартал. Там був ваш тато.Спочатку люди боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.Навесні ваш тато скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, місцеві діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Діти недолюблювали німців. А ось дорослі відносилися нейтрально. Тато часто показував ваше фото .Під осінь тато захворів, страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Згодом сталась погана подія.Вашого тата знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом. Поховали зневажливо, навіть горба не насипали. Будинок який будував він, дуже надійний. Ось така історія дівчатка. Хай щастить. Бувайте...
Я не знаю може підійде
Кожен з нас хоч раз у житті зустрічав людей, які повністю змінювали уявлення про те, якими б ми хотіли бути. Найцікавіше, що ці люди самі не були ідеалом, були такими ж звичайними як і ми, хоча мали в собі щось таке, що змушувало нас на підсвідомому рівні тримати їх за приклад.
Неважливо, що саме в них було таким привабливим, хоча найчастіше це був саме їх вигляд, те враження, яке справляв їх шарм. І такими сильними були ті «чари», що ми, не встигнувши зрозуміти “чому?”, ставали одержимими ними. Раптом виникало бажання вдягнути те, чого ніколи не хотілося до того, як ми їх зустріли. Хотілось по-іншому їсти, спілкуватися, рухатись. Причому таке відчуття було не зовсім осмисленим, скоріш підсвідомим бажанням бути хоч у чомусь подібним до цих чудових людей. А потім ми із здивуванням раптом помічали, що ненавмисно копіюємо їх жести і манеру поводитися.
Отже, завжди знаходяться люди на яких ми б хотіли рівнятися. Але немає ніякої потреби зациклюватись на цьому, бо без НАС світ був би витонченою, бездоганною але статичною й бездушною досконалістю. Нам залишається лише усвідомити це і бути собою...
Я люблю бути собою. Здавалося, що може бути легшим? Але коли вирішуєш щось для себе і сам відповідаєш за все, що твориш, коли в тебе є люди, яких ти цінуєш – завдання бути собою впаковується в просту складність. Бути собою так, щоб іншим також було добре.
Основне завдання тут в тому, щоб ні на секунду не стати егоїстом. Не підпустити навіть близько думки, що ти знаходишся в світлі прожектора, а інші цей прожектор тримають. Поклонятися собі – означає не бути собою…
Бути собою – це почуватися на своєму місці, розуміти: ти не вічний, і час треба використовувати раціонально. Жити так, щоб депресія була в інших. Жити так, як ніхто ще не жив.
Бути собою – прекрасно. Коли ти – це ти, вибір робиться сам собою. Немає зайвих сумнівів, що правильно, а що ні. Коли ти є собою, ти щасливий. А людина мусить бути щасливою!