Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Не копай (не рий) іншому ями, бо сам у неї впадеш. Хто іншому (другому) яму копає, той у неї сам попадає. Хто іншим лиха бажає, сам лихо має. Не роби нікому того, що тобі не мило. Чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай. Шкода нікому не мила. Що мені нині, то тобі завтра. — Нині мені, а завтра тобі. Що тобі не мило, і людям не зич. Є каяття, та нема вороття. Що посієш, те й пожнеш. Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш. Із чим прийдеш, із тим і підеш. Куди дерево підрубане, туди воно й пада. Поганий чоловік не проживе в добрі свій вік. Злодія любить — себе губить. Погана людина, погана й душа. Злий чоловік зліший вовка. Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі. Хоч одягне вовк і овечу шкуру, а все вовком буде. Як Рябка годують, так Рябко й гавка. З добрим поживеш — добре й переймеш, з лихим зійдешся — й свого позбудешся. Розжалівся, як вовк над поросям: від'їв ноги та й плаче. Чорт із чортом братались, поки обидва у яму попались. Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш. Вовчу думку має. — Думає по вовчому. — Вовк, то вовче й думає. Гадина в його словах дихає. Гадину за пазухою має. Добрий пес лучший, як злий чоловік. Лихий доброго попсує. Послухавши жука завжди в гною будеш. Чим горщок накипів, тим буде смердіти. Бережись козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків Доброго добре всі вспоминають, а лихого ніколи не забувають Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся. Світ не без добрих людей, та й свинота не звелася. Хочеш собі добра, не роби нікому зла Де є добрі люде, там біди не буде. —Доброго тримайся, поганого цурайся Хто добре робить, тому зло не шкодить. — Хто за добро не дає дяки, той не варт і здохлої собаки. — Хто не робить добре людям, той і сам себе не любить. Злий спить, зле йому й сниться. Злий злого не поправить. - Злий їздець і найкращого коня з'їжджу є. - Злий чоловік гірший вовка. - Злі компанії, і доброго чоловіка зіпсують. - Злість відкриває рот, а закриває очі - Злому добра не ради, бо не подякує. - Злому чоловікові не наука ані слава, лиш біда та кара. -І тим зле і там недобре. - Краще зло терпіти, ніж його творити. На злого чоловіка і собака бреше. - Не роби нікому зла, бо помста в десять раз більша бува. Не штука злим бути, а ти будь добрим. - Однією ногою вже в гробі стоїть, а ще зло творить. - Сам мужичок, як кулачок, а зла, як у козла. Таке-то зле око: на зелений ліс зів'яне. - Хто не зазнав зла, не вміє шанувати і добра. Бережить козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усія боків. - Лихе доброго не любить. - Від собаки києм одженешся, від чорта відхрестишся, а від лихого не відчепишся. - Лиха собака з плоту не згине. Лихому чоловікові і в гостині не догодиш. Нема лісу без вовка, а села без лихого чоловіка. Не той лихий, хто кричить, а той, хто мовчить. Сердитий, бо давно битий. - Сердитась баба на діда, а він того не відав. Через те вона худа, що сердита така.3 годов назад от Диляра Рахматуллина
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Шкода нікому не мила.
Що мені нині, то тобі завтра. — Нині мені, а завтра тобі.
Що тобі не мило, і людям не зич.
Є каяття, та нема вороття.
Що посієш, те й пожнеш.
Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш.
Із чим прийдеш, із тим і підеш.
Куди дерево підрубане, туди воно й пада.
Поганий чоловік не проживе в добрі свій вік.
Злодія любить — себе губить.
Погана людина, погана й душа.
Злий чоловік зліший вовка.
Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі.
Хоч одягне вовк і овечу шкуру, а все вовком буде.
Як Рябка годують, так Рябко й гавка.
З добрим поживеш — добре й переймеш, з лихим зійдешся — й свого позбудешся.
Розжалівся, як вовк над поросям: від'їв ноги та й плаче.
Чорт із чортом братались, поки обидва у яму попались.
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
Вовчу думку має. — Думає по вовчому. — Вовк, то вовче й думає.
Гадина в його словах дихає.
Гадину за пазухою має.
Добрий пес лучший, як злий чоловік.
Лихий доброго попсує. Послухавши жука завжди в гною будеш.
Чим горщок накипів, тим буде смердіти.
Бережись козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків
Доброго добре всі вспоминають, а лихого ніколи не забувають
Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся.
Світ не без добрих людей, та й свинота не звелася.
Хочеш собі добра, не роби нікому зла
Де є добрі люде, там біди не буде. —Доброго тримайся, поганого цурайся
Хто добре робить, тому зло не шкодить.
— Хто за добро не дає дяки, той не варт і здохлої собаки.
— Хто не робить добре людям, той і сам себе не любить.
Злий спить, зле йому й сниться.
Злий злого не поправить.
- Злий їздець і найкращого коня з'їжджу є.
- Злий чоловік гірший вовка.
- Злі компанії, і доброго чоловіка зіпсують.
- Злість відкриває рот, а закриває очі
- Злому добра не ради, бо не подякує.
- Злому чоловікові не наука
ані слава, лиш біда та кара. -І тим зле і там недобре.
- Краще зло терпіти, ніж його творити.
На злого чоловіка і собака бреше.
- Не роби нікому зла, бо помста
в десять раз більша бува. Не штука злим бути, а ти
будь добрим.
- Однією ногою вже в гробі стоїть, а ще зло творить.
- Сам мужичок, як кулачок, а зла, як у козла. Таке-то зле око: на зелений ліс зів'яне.
- Хто не зазнав зла, не вміє шанувати і добра. Бережить козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усія боків.
- Лихе доброго не любить.
- Від собаки києм одженешся, від чорта відхрестишся, а від лихого не відчепишся.
- Лиха собака з плоту не згине. Лихому чоловікові і в гостині не догодиш. Нема лісу без вовка, а села
без лихого чоловіка. Не той лихий, хто кричить, а той, хто мовчить. Сердитий, бо давно битий.
- Сердитась баба на діда, а він того не відав. Через те вона худа, що сердита така.3 годов назад от Диляра Рахматуллина