головний герой п'єси — терентій пузир. це доволі обмежена людина. для нього найдорожче в житті — гроші. сільський багатій не замислюється над тим, чи буде щасливою його дочка соня, коли вийде заміж за василя чобота; не думає, як тяжко живеться його робітникам, змушеним давитися хлібом, схожим на камінь, глевким, як глина. дивуєшся, читаючи про те, що пузир готовий переступити через своїх рідних, керуючись єдиною метою — збагаченням. при цьому сам хазяїн ходить у старому залатаному халаті, якого давно пора пустити на ганчірки, і в кожусі, що вже „торохтить і сильно лоєм тхне“. єдине, на що пузир витрачає гроші, — це на те, що може його ще більше збагатити. мене обурює і засмучує, що цей сільський мільйонер — неосвічений, „дрімучий“, бідний духовно. до якого там меценатства його спонукати, коли він навіть не знає, хто такий котляревський, і, тим більше, не хоче давати грошей на спорудження пам'ятника українському митцеві.
твір розміщено в твори з української літератури від tvir в пятница 4 сентября
війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «климко».
головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко, і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але клим-ко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії миколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіх героїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
натисніть, щоб дозволити іншим дізнатися, наскільки це корисно
ответ:
головний герой п'єси — терентій пузир. це доволі обмежена людина. для нього найдорожче в житті — гроші. сільський багатій не замислюється над тим, чи буде щасливою його дочка соня, коли вийде заміж за василя чобота; не думає, як тяжко живеться його робітникам, змушеним давитися хлібом, схожим на камінь, глевким, як глина. дивуєшся, читаючи про те, що пузир готовий переступити через своїх рідних, керуючись єдиною метою — збагаченням. при цьому сам хазяїн ходить у старому залатаному халаті, якого давно пора пустити на ганчірки, і в кожусі, що вже „торохтить і сильно лоєм тхне“. єдине, на що пузир витрачає гроші, — це на те, що може його ще більше збагатити. мене обурює і засмучує, що цей сільський мільйонер — неосвічений, „дрімучий“, бідний духовно. до якого там меценатства його спонукати, коли він навіть не знає, хто такий котляревський, і, тим більше, не хоче давати грошей на спорудження пам'ятника українському митцеві.
объяснение:
відповідь: твір за повістю г. тютюнника «климко»
твір розміщено в твори з української літератури від tvir в пятница 4 сентября
війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «климко».
головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко, і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але клим-ко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії миколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіх героїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
натисніть, щоб дозволити іншим дізнатися, наскільки це корисно
пояснення: