Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.
На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.
Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.
Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.
Перший промінець сонця ледь торкнувся землі, як Ромашка про-тягнула до нього свою тендітну біляву голівку, розпрямляючи пе-люстки після довгого сну. Раптом щось забриніло на її жовтому личку. Це Краплинка роси залоскотала ніжну серцевинку. Ромашка засміялася і стрепенулася. Краплинка не втрималася і від несподі-ванки зіскочила з квіточки на листочок. Аж раптом плюхнулась з нього у струмочок, що весело дзюрчав між високих трав. Потічок поніс Краплинку далеко-далеко. Спочатку вона з цікавістю роздивлялася навкруги. Аж поки потічок не приніс її до бурхливої річки. І тепер вже з острахом Краплинка пливла за течією, яка ставала все бурхливішою. Раптом завирувало все, а потім стихло, бо річка вже донесла свої води до моря. Краплинка ледве отямилася від такої стрімкої подо-рожі. Вона розслабилася на поверхні морської гладі і ніжилася на сонці. Зовсім скоро їй стало так легко-легко на душі, що вона віді-рвалася від поверхні моря і полинула у височінь. А високо в небі вже кружляли мільйони інших краплинок. Їх ставало дедалі більше і більше. Вони збиралися у великі пухнасті хмарки.Та скоро всім забракло місця. Бідолашна Краплинка задиха-лася від тисняви, її штовхали з усіх боків роздратовані товаришки. Вони так кричали одна на одну, що вдарив грім. А розгнівана хмара виштовхнула нахаб зі своїх обіймів. Вільно стало Краплинці. Радісно летіла вона вниз разом з подру-жками. І не лякала її невідомість. Бо відчувала Краплинка, що там, на землі, її чекають. Веселим дощем пролилися краплинки на дерева, будинки, спраг-лу землю. А наша добра знайома впала в обійми Ромашки і радісно вигукнула : — Ось так зустріч! Привіт, Ромашечко. Я знову тут!
Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.
На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.
Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.
Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.
нього свою тендітну біляву голівку, розпрямляючи пе-люстки після довгого
сну. Раптом щось забриніло на її жовтому личку. Це Краплинка роси
залоскотала ніжну серцевинку. Ромашка засміялася і стрепенулася.
Краплинка не втрималася і від несподі-ванки зіскочила з квіточки на
листочок. Аж раптом плюхнулась з нього у струмочок, що весело дзюрчав
між високих трав.
Потічок поніс Краплинку далеко-далеко. Спочатку вона з цікавістю
роздивлялася навкруги. Аж поки потічок не приніс її до бурхливої річки. І
тепер вже з острахом Краплинка пливла за течією, яка ставала все
бурхливішою.
Раптом завирувало все, а потім стихло, бо річка вже донесла свої
води до моря. Краплинка ледве отямилася від такої стрімкої подо-рожі.
Вона розслабилася на поверхні морської гладі і ніжилася на сонці. Зовсім
скоро їй стало так легко-легко на душі, що вона віді-рвалася від
поверхні моря і полинула у височінь.
А високо в небі вже кружляли мільйони інших краплинок. Їх ставало
дедалі більше і більше. Вони збиралися у великі пухнасті хмарки.Та скоро
всім забракло місця. Бідолашна Краплинка задиха-лася від тисняви, її
штовхали з усіх боків роздратовані товаришки. Вони так кричали одна на
одну, що вдарив грім. А розгнівана хмара виштовхнула нахаб зі своїх
обіймів.
Вільно стало Краплинці. Радісно летіла вона вниз разом з
подру-жками. І не лякала її невідомість. Бо відчувала Краплинка, що там,
на землі, її чекають.
Веселим дощем пролилися краплинки на дерева, будинки, спраг-лу
землю. А наша добра знайома впала в обійми Ромашки і радісно вигукнула :
— Ось так зустріч! Привіт, Ромашечко. Я знову тут!