Новаторство Самчука-романіста простежується в тяжінні до творення монолітних романних конструкцій, орієнтованих на історію, всю дійсність, де на суворо документальній основі побудовані моменти окремого (образи-персонажі, побутові реалії тощо), тоді як площина загального смислового поля моделюється шляхом авторського осмислення буття. Характерним для його романів є синтетичне поєднання всіх складових елементів: сюжетних ліній, складних наративних планів, системи різних мотивів, бінарних опозицій, роздумів тощо. Жанрова семантика творів митця позначена органічним поєднанням епічного начала з точним відтворенням динаміки почуттів, асоціацій, переживань, тобто сплавом епічного, ліричного й драматичного первнів. Історіософські роздуми, поєднуючись із пластикою образних елементів, надають романам особливого ритму, зчаста забарвлюючи окремі епізоди драматичною тональністю. Епічна розповідь переривається інтелектуальними вставками, емоційно-ліричними відступами, іноді інкрустується реалістично-імпресіоністичними настроями, тонким гумором, іронією. Це дозволяє говорити про У. Самчука як митця аналітично-ліричного складу, якому притаманне особливе естетичне осягнення дійсності й моделювання художнього світу.
Тема твору: зображання страждання шахтарського хлопчика Павлика через вади у стані здоров'я (горб), що сприяло негативному, зневажливому ставленню до нього сільських хлопців.
Ідея твору: уславлення дитячої доброти, щирості (Павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу.
Головна думка: головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взаємодо на зло відповідати добром (за законами Біблії).
Жанр твору: соціально-побутове оповідання.
Сюжет твору:
Павлик — малий горбань, хлопчик-каліка, що живе в убогій шахтарській халупі разом з матір'ю — вдовою і дідом Антипом. Він тягнеться до дітей, хоче з ними гратися, ділитися своїми радощами, але зазнає від своїх ровесників лише зневаги і знущання. Тяжко переживає Павлик своє каліцтво, гірко доводиться його матері, захищає внука дід Антип. Життя не озлоблює їх, вони залишаються добрими і чесними, терпляче зносять біду.
Композиція твору:
Оповідання складається з 6 розділів, пов'язаних між собою історією гіркої долі малого хлопчика Павлика, який втратив здоров'я через батька-п'яницю і став горбатим. Герої твору: Павло (малий горбань), дід Антип, мати Павла, Захарко, мати Захарка (тітка Явдоха), Пронька, дівчата. Характеристика головних героїв. Павлик: Онук старого шахтаря Антипа незвична дитина. Павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. Хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. Проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність Павлика. Вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. Заводій усіх дитячих ігор і бійок Захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити Павлику. Він дражнив хлопчика горбанем, знущався з його безпомічності. Якось у свято діти вирішили піти у степ. Павлик уже бував тут. Йому подобалося ковзати чобітками по цілині, дихати на повні груди запашним повітрям, стежити за сріблястими хмарками. У степу хлопчик забував про вбогу шахтарську халупу і своє життя каліки. Йому хотілося піднятися високо до жайворонків, щоб разом з маленькими пташками оглядати землю. Душа хлопчика жила у хворому, скаліченому тілі, але залишалася вона доброю, люблячою. Павлик умів ти і беззахисну тваринку чи птаха, і свого кривдника Захарка. Захарко: Хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. Ось і Захарко не в майбутніх пташенят, ледь не скалічив Павлика. Меткого, міцного, здорового Захарка, здавалося, не могли виховати ні штурхани матері, ні ремінець діда Антипа. Від розправи він міг сховатися у шахті, залізти на високу драбину. Здається, Захарко нікого не боявся, ні на що не зважав. І яким було здивування діда Антипа і матері Захарка Явдохи, коли діти подружилися. Те, що не могло зробити покарання, зробило добре ставлення хлопчика-каліки Павлика до забіяки Захарка.
Ідея твору: уславлення дитячої доброти, щирості (Павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу.
Головна думка: головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взаємодо на зло відповідати добром (за законами Біблії).
Жанр твору: соціально-побутове оповідання.
Сюжет твору:
Павлик — малий горбань, хлопчик-каліка, що живе в убогій шахтарській халупі разом з матір'ю — вдовою і дідом Антипом. Він тягнеться до дітей, хоче з ними гратися, ділитися своїми радощами, але зазнає від своїх ровесників лише зневаги і знущання. Тяжко переживає Павлик своє каліцтво, гірко доводиться його матері, захищає внука дід Антип. Життя не озлоблює їх, вони залишаються добрими і чесними, терпляче зносять біду.
Композиція твору:
Оповідання складається з 6 розділів, пов'язаних між собою історією гіркої долі малого хлопчика Павлика, який втратив здоров'я через батька-п'яницю і став горбатим. Герої твору: Павло (малий горбань), дід Антип, мати Павла, Захарко, мати Захарка (тітка Явдоха), Пронька, дівчата. Характеристика головних героїв. Павлик:
Онук старого шахтаря Антипа незвична дитина. Павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. Хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. Проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність Павлика. Вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. Заводій усіх дитячих ігор і бійок Захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити Павлику. Він дражнив хлопчика горбанем, знущався з його безпомічності. Якось у свято діти вирішили піти у степ. Павлик уже бував тут. Йому подобалося ковзати чобітками по цілині, дихати на повні груди запашним повітрям, стежити за сріблястими хмарками. У степу хлопчик забував про вбогу шахтарську халупу і своє життя каліки. Йому хотілося піднятися високо до жайворонків, щоб разом з маленькими пташками оглядати землю. Душа хлопчика жила у хворому, скаліченому тілі, але залишалася вона доброю, люблячою. Павлик умів ти і беззахисну тваринку чи птаха, і свого кривдника Захарка. Захарко:
Хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. Ось і Захарко не в майбутніх пташенят, ледь не скалічив Павлика. Меткого, міцного, здорового Захарка, здавалося, не могли виховати ні штурхани матері, ні ремінець діда Антипа. Від розправи він міг сховатися у шахті, залізти на високу драбину. Здається, Захарко нікого не боявся, ні на що не зважав. І яким було здивування діда Антипа і матері Захарка Явдохи, коли діти подружилися. Те, що не могло зробити покарання, зробило добре ставлення хлопчика-каліки Павлика до забіяки Захарка.