Я цілком погоджуюся з висловленою видатним українським мислителем і громадським діячем М. Драгомановим думкою про те, що чиста справа вимагає того, щоб вона була зроблена тільки чистими руками. Приєднуючись до думки Михайла Драгоманова й ставлячи на меті довести її істинність, передусім хотіла б визначитися з тим, що я матиму на увазі під досить узагальненими й метафоричними словосполученнями «чиста справа» та «чисті руки». На мою думку, під чистою справою варто розуміти таку плановану людиною діяльність, метою якої є досягнення результатів, що принесуть як самій людині, так і всім людям загалом добро й злагоду, покращення життя, гармонію й щастя буття. Іншими словами, чиста справа — це людяна, висока справа, яка не суперечить загальноприйнятій у суспільстві моралі й має на меті збільшення добра, справедливості, гармонії й щастя в цьому світі. Під чистими ж руками слід розуміти відповідні чистій, добрій, людяній справі засоби й здійснення.
У такий б розуміючи зміст частин вислову М. Драгоманова, я запитую себе: чи добро може народитися зі зла, любов — з ненависті, людяність — з жорстокості, правда — з брехні, справедливість — з облуди? І відповідаю: категорично ні! Отже, і насправді чиста справа не може залишитися чистою, якщо вона буде зроблена не гідними засобами й бо чистота народжується лише з чистоти.
У виправданості такого твердження мене цілком переконують факти історії. Гляньмо: на початку XX століття на наших теренах починає реалізуватися одна з найпрекрасніших, як на мене, справ — побудова суспільства, заснованого на братерстві, рівності, тобто комуністичного суспільства. Чи погана це справа? В ідеалі, звичайно, ні, адже, погодьтеся, прекрасно було б жити в суспільстві, де немає нерівності й горя, визиску й знущань... Однак якими руками ця справа втілювалася? Сталінсько-єжово-беріївськими, по лікті кривавими! Закономірно виникає питання: чи залишилася ця висока справа такою ж високою після того, як її «освятили» закривавлені руки? Безперечно, ні!
Якщо справа дійсно чиста у своїй основі, то, впевнена, завжди й засоби її чесного, людського досягнення. У цьому переконує чимало зразків, поданих митцями у творах художньої літератури. Візьмімо, наприклад, історичний роман П. Куліша «Чорна рада». Один із героїв цього твору — хроніки Петро Шраменко, ставлячи на меті здійснення добрих справ, завжди дотримується принципів порядності, чесності. Навіть на підступ і жорстокість він відповідає вчинками, гідними людини з «чистими руками». У результаті йому вдається досягти бажаних результатів і стати щасливим чоловіком.
Отже, запропоновані вище міркування й приклади логічно підводять мене до висновку, що справи гідні, вартісні, чисті мають робитися винятково гідними й порядними людьми. Жодна висока ідея не може виправдати мерзенність засобів її реалізації, що з усією повнотою розумів Михайло Драгоманов, стверджуючи: «Чиста справа вимагає чистих рук».
У такий б розуміючи зміст частин вислову М. Драгоманова, я запитую себе: чи добро може народитися зі зла, любов — з ненависті, людяність — з жорстокості, правда — з брехні, справедливість — з облуди? І відповідаю: категорично ні! Отже, і насправді чиста справа не може залишитися чистою, якщо вона буде зроблена не гідними засобами й бо чистота народжується лише з чистоти.
У виправданості такого твердження мене цілком переконують факти історії. Гляньмо: на початку XX століття на наших теренах починає реалізуватися одна з найпрекрасніших, як на мене, справ — побудова суспільства, заснованого на братерстві, рівності, тобто комуністичного суспільства. Чи погана це справа? В ідеалі, звичайно, ні, адже, погодьтеся, прекрасно було б жити в суспільстві, де немає нерівності й горя, визиску й знущань... Однак якими руками ця справа втілювалася? Сталінсько-єжово-беріївськими, по лікті кривавими! Закономірно виникає питання: чи залишилася ця висока справа такою ж високою після того, як її «освятили» закривавлені руки? Безперечно, ні!
Якщо справа дійсно чиста у своїй основі, то, впевнена, завжди й засоби її чесного, людського досягнення. У цьому переконує чимало зразків, поданих митцями у творах художньої літератури. Візьмімо, наприклад, історичний роман П. Куліша «Чорна рада». Один із героїв цього твору — хроніки Петро Шраменко, ставлячи на меті здійснення добрих справ, завжди дотримується принципів порядності, чесності. Навіть на підступ і жорстокість він відповідає вчинками, гідними людини з «чистими руками». У результаті йому вдається досягти бажаних результатів і стати щасливим чоловіком.
Отже, запропоновані вище міркування й приклади логічно підводять мене до висновку, що справи гідні, вартісні, чисті мають робитися винятково гідними й порядними людьми. Жодна висока ідея не може виправдати мерзенність засобів її реалізації, що з усією повнотою розумів Михайло Драгоманов, стверджуючи: «Чиста справа вимагає чистих рук».